В останній місяць перед початком війни проти Радянського Союзу в гітлерівському генеральному штабі майже щодня проводились так звані контрольні ради, на яких перевірялася готовність військ по окремих деталях плану «Барбаросса». Звичайно головував на цих нарадах начальник штабу Гальдер, а присутнім був весь цвіт генералітету, командуючі арміями і спеціальними її службами.

Канаріс був присутній далеко не на всіх засіданнях ради. Одержавши чергове запрошення, він доручав кому-небудь із своїх генералів подзвонити від його імені Гальдеру і довідатися, чи обов'язкова присутність начальника абверу. Найчастіше була відповідь: «Якщо в адмірала буде час, я буду радий бачити його». Це означало: можна не приходити. Канаріс взагалі не любив бувати серед генералітету. Надто багато він знав про деяких генералів такого, що не міг не дратуватися, бачачи їх лицемірне підлабузництво перед Гітлером. В свою чергу, ці генерали знали, що Канарісу відомо про них немало, і присутність шефа військової розвідки їм теж була не дуже приємна.

На цей раз сам Гальдер подзвонив Канарісові, коли той ще не вийшов з дому, і попросив обов'язково бути на сьогоднішній раді.

— Що трапилося? — з відтінком іронії спитав Канаріс.

— Це не по телефону;— сухо відповів Гальдер. — Я вас чекаю.

Канаріс догадувався, навіщо він потрібен. Розгублені перед близькими подіями генерали хочуть, щоб абвер поклав їм на стіл дані, як і де без боїв і без риску доїхати до Москви. Їх явно не вдовольняє його меморандум Гітлерові від 1 березня 1941 року. У Канаріса були неофіціальні відомості, що деякі генерали, зокрема недавно призначений одним із заступників начальника штабу Паулюс, сумніваються в достовірності даних меморандуму про російські прикордонні укріплення і про можливості радянського залізничного транспорту. Не задоволені вони й розділом меморандуму про командний склад Червоної Армії. У Франції абверу були відомі абсолютно всі командири полків, а в Росії він не зміг встановити навіть усіх командуючих арміями.