— З літаком — звичайна друкарська помилка, і я вибачаюсь, що через безглузду помилку, зрозумілу кожному фельдфебелеві, представник наших славних повітряних сил забрав час у такого важливого зібрання. — Канаріс перевів погляд своїх чорних масних очей на авіаційного генерала. — Я не збагну лише, чому ви, помітивши помилку, не виправили її, а чекали цієї наради. Невже вас так хвилює суто естрадний успіх? — Канаріс поклав блокнот у кишеню і продовжував: — По-людськи я розумію багато висловлених тут претензій. Звичайно, всім вам хочеться знати про ворога якомога більше, але є, однак, об'єктивно існуюча межа можливостей розвідки і відповідно має бути й межа вимогливості до нас. Приклад у цьому показує фюрер. На меморандумі, про який тут ішлося, він написав, звичайно, приємну для мене, чому я її і пам'ятаю дослівно, резолюцію. В ній усього троє слів: «Прекрасна, обнадійлива картина…»
Гальдер зрозумів, чим загрожує ситуація, що створилася, і сказав примирливо, що ніхто тут меморандуму не дезавуїрує і мова йде лише про якісь окремі деталі.
Канаріс, не підвищуючи голосу і не поспішаючи, вірний своїй сонній манері, сказав:
— Я не бачу ніякої різниці в тому, чи сказати, що меморандум не годиться цілком, чи сказати те ж саме про кожну його сторінку окремо. Далі. Я чомусь не бачу в ваших руках додаткових до зведень зошитів: синього, зеленого і чорного, в яких ми дали уточнені і нові дані по багатьох розділах… — Канаріс прекрасно знав, де ці зошити: вони лежали в сейфі у Гітлера, і він їх просто не захотів читати, сказавши, що меморандум його цілком задовольняє…
На цьому нарада закінчилась, і Канаріс ще раз переконався, що сьогодні єдиним завданням ради було дати бій абверу. Ні з ким не прощаючись, він покинув зал і поїхав. Він був несамовитий: бовдури! Але він не хлопчисько, якого легко поставити в куток…
Канаріс звелів секретареві переключити телефон на себе і протягом години нікого до нього не пускати. Близькі до адмірала люди дали йому дружнє прізвисько Кікер, що означає — той хто підглядає. Коли він отак, як тепер, замикався в своєму кабінеті, секретар усім стороннім казав, що адмірала немає, а близьким з шанобливою посмішкою довірливо шепотів: «Від підглядає за собою».