Зрештою, Анатолiй Трохимович, гримаючи на собаку, злiз iз лiжка, одягся i вiдчинив дверi. Лапа вибiг у коридор, але нi до лiфта, нi сходами не побiг, а озирнувся на господаря, немов запрошуючи прямувати за ним, а потiм накинувся на дверi квартири Журавля.

Анатолiй Трохимович, наблизившись до дверей сусiди, i сам вiдчув неприємний запах. Йому згадалося, як минулого року Лапа так само гавкав, коли у них на кухнi просочився газ з несправної плити, i постукав у дверi.

Журавель не вiдгукнувся. Лапа не втихомирювався. Коляда постукав дужче. Сусiда не вийшов.

Тодi старий забрав собаку, повернувся до своєї квартири i подзвонив по телефону до аварiйної "Київгазу". Газiвники, приїхавши, виявили, що з квартири йде газ. Вони й викликали мiлiцiю.

Зараз Варвара Олексiївна зауважила, що Коляда пiсля смертi дружини став дуже дивним. Старий вiдмовлявся вiд будь-якої допомоги, цурався людей, бесiдував тiльки iз своїм Лапою, як з людиною. Iз шофером та його дружиною, котрi, вiдправивши дiтей у село, завербувалися на Пiвнiч, Варвара Олексiївна по-сусiдськи дружила, хоч дружба ця обмежувалася незначними взаємними послугами. З новими, тимчасовими, мешканцями трикiмнатної квартири, армiйським офiцером та його дружиною, вони з чоловiком, Вячеславом Адамовичем, тiльки здоровкалися. Iнша рiч — Антон Журавель!

— Мiй Слава, — усе ще ковтаючи сльози, говорила Павленко, частенько засиджувався у нього, їм iнституту не вистачало. I додому прийдуть — нiяк не розлучаться…

— Так, так, — пiдтакував полковник. — Значить, i вдома разом. I про що ж вони бесiдували?

— Журавель до нас рiдко заходив. Усе бiльше Вячеслав до нього. Так що розмов їхнiх не чула. Та, звичайно, про що ж?! Про свої справи, про науку, про iнститут…

Жiнка замовкла. Потiм, вiдповiдаючи на запитання Коваля, сказала, що чоловiк у вiдрядження нiби й не збирався. Уранцi, як завжди, поїхав до iнституту. Але раптом подзвонив їй на роботу i повiдомив, що негайно посилають у Вiрменiю. Не взяв навiть валiзки з бiлизною та iншими необхiдними речами.