— Ех, роки, роки, — скрушно похитала головою стара, вiдчиняючи перед Ковалем дверi в свою кiмнату. — Я не питаю про Келю, — повторила вона, хоч цiкавiсть розпирала її. — Сiдайте, будь ласка, у хатi, запропонувала полковниковi стiлець. — Мене це не обходить… Але, скажу вам, жiнка вона порядна, трудiвниця… Я в людях розбираюся… Не те що мiй другий сусiда, хлопець наче й освiчений, але шалений якийсь. Зараз поїхав у вiдпустку, i так тихо стало у хатi, що я теж вiдпочиваю.

У цьому старому будинку колись великi чотирикiмнатнi квартири з просторою кухнею та так званими "чорними сходами" пiсля вiйни були вiдгородженi, у кожнiй кiмнатi з'явилися свої дверi у коридор i окремий господар. Це дало можливiсть поселити в однiй квартирi кiлька сiмей.

Як довiдався Коваль, Христофорова спочатку жила в однiй кiмнатi, але згодом, коли з сусiдньої виїхала жителька, зумiла приєднати й другу. Тепер в усiй цiй великiй квартирi жило троє: кравчиня, молодий зубний лiкар i стара жiнка, яка зараз сидiла навпроти полковника i розповiдала йому новини їхнього дому.

Коваль i далi напружував пам'ять, пригадуючи iм'я та по батьковi спiвбесiдницi. Про себе вiн називав її «бабунею», хоч це було не зовсiм справедливо тому, що вона не за вiком була бадьора i енергiйна.

Склероз, склероз! Останнiм часом Дмитро Iванович з усе бiльшою тривогою помiчав у себе ознаки рокiв, що наближалися. Задишка пiд час бiгу на тренуваннях, втома у колись залiзних м'язах не так лякали його, як випадки, коли не мiг пригадати потрiбну цифру, iм'я людини або що-небудь iще. Вiн вважав, що чiпка пам'ять, яка допомагає народженню асоцiацiй, логiчнiй побудовi думки для сищика важливiша, нiж мiцнi бiцепси. Вiн став пити потай вiд Ружени йоднi препарати, що змiцнюють пам'ять, брав грубезну телефонну книгу i, тренуючи пам'ять, запам'ятовував десятки номерiв, як школяр, заучував уривки з художнiх творiв, хоч i не був переконаний, що це допоможе.