— Сiдайте, будь ласка, Христофорова, — м'яко запросив жiнку полковник, глянувши у паспорт. — Полковник Коваль, Дмитро Iванович, — вiдрекомендувався вiн, далi уважно оглядаючи вiдвiдувачку. — Я викликав вас повiсткою тому, що не застав удома.

— Так, я частенько виїжджаю, — пiдтвердила жiнка усе ще наїжившись.

— Отже, Килино Сергiївно, — почав Коваль, коли жiнка опустилася у крiсло. — Журавель Антон Iванович знайомий вам?

— Так. Це мiй приятель. А чому це вас цiкавить?

— Дозвольте, Килино Сергiївно, поки що не вiдповiдати. Вiдповiдати — ваше завдання. Розкажiть докладно про взаємини з Журавлем.

— Сподiваюсь, мiлiцiю не цiкавлять iнтимнi справи! — з викликом промовила жiнка, звузивши очi. — До речi, мене звичайно називають Келя Сергiївна.

Ковалю здалося, що Христофорова зараз вигне спину, як роздратована дика кiшка, i кине йому в обличчя: "фр… фр!.." Вiн внутрiшньо посмiхнувся, згадавши, як спочатку не мiг зрозумiти iз записника Журавля, хто такий «Кель» чи «Келя», i подумав, що померлий молодий чоловiк запеклий футбольний болiльник i що це записано по-росiйському i не зовсiм точно назву команди з ФРН — "Kholn Fortuna".

— Нi, справи iнтимнi мiлiцiю, звичайно, не цiкавлять, якщо вони не зв'язанi з правопорушенням. — Вiн iще хотiв додати, що, мовляв, про її взаємини з Журавлем вiн i так здогадується i уточнень йому не треба. — То якi ж у вас з ним були справи, Килино Сергiївно?

Те, що полковник не звернув уваги на її реплiку i далi називає її за паспортом, не сподобалося жiнцi, але вона угамувалась: мiлiцiя — це все ж таки мiлiцiя!

— Чому були? Ми й зараз дружимо.

— Коли це "зараз"?

Килина Сергiївна втупилася поглядом у Коваля.

— Коли ви востаннє зустрiчалися з ним? Учора, позавчора?..

— З мiсяць тому.

— Замовляли взуття?

Килина Сергiївна на мить затримала подих. Так он воно що! У м'якому сiрому свiтлi, яке лилося з вiкон, обличчя її нiби закам'янiло.