— Я ношу iмпорт. — Жiнка поворушила пiд столом ногою i поглянула вниз, немов i Коваль мiг. побачити пiд столом її iмпортнi чобiтки.

— З ким ви зустрiчалися в його квартирi!

— Його друзiв я мало знаю. Втiм, можу декого назвати. Наприклад, Нiна. Це — друкарка з iнституту. Вона йому приватне друкувала, iнодi приходила допомогти по господарству… — Христофорова замовкла, потiм додала: — Ну, хоч вас i не цiкавлять iнтимнi взаємини, скажу — це його пасiя. Вона в Журавля по самi вуха закохана… Iще хто? Рiзнi люди заходять, зустрiчала у нього якусь акторку, вчительку, здається, Галиною звуть… дитячого лiкаря Олю… От i всi, кого бачила… Вiрнiше, кого запам'ятала…

— Це все замовницi? Черевички або чобiтки?

Жiнка знизала плечима:

— Квартира у нього вiдкрита. Заходять просто "на вогник". А чому ви кажете: "замовницi"? — схаменулася Христофорова. — Адже вiн не швець, а вчений, молодий науковець… — Пiд пильним, дещо iронiчним поглядом полковника Килина Сергiївна розгубилася. — Ну, звичайно, вiн умiє й шити. Золотi руки. Можливо, комусь i пошив черевички… Не знаю. Його хобi мене мало цiкавить…

— Гаразд, — поморщившись, погодився Коваль. — До черевичкiв та жiнок ми ще повернемося. — Килина Сергiївна усе дужче нагадувала йому дружину, i це його сердило, бо зараз було зайвим, заважало йому працювати. — А чоловiки? Були у вашiй компанiї чоловiки?

— У моїй? Ви знаєте, нi. А в Антона Iвановича один тiльки завжди стирчить. Ну, це спiвробiтник i сусiда — Павленко. Людина з головою, здiбний, теж науковий спiвробiтник… Щоправда, трохи дивакуватий. Одружений, але до чужих спiдниць липне…

Дмитро Iванович запитально глянув на Христофорову.

— Нi, не до моєї, - зрозумiвши його погляд, фиркнула жiнка. До тiєї ж Нiнки, друкарки.

— А вороги у Журавля були?

— Вороги? Не думаю. Людина вiн весела, доброзичлива, є в ньому щось дуже симпатичне, принадне. З ним приємно спiлкуватися. А втiм, у кого ворогiв немає… - зiтхнула кравчиня, — А чому все-таки Журавель вас цiкавить? I чому ви весь час про нього у минулому часi говорите?