Машбюро виявилося маленькою кiмнаткою, в якiй стояло два столики з друкарськими машинками. Одна з них була закрита незугарно пошитим дерматиновим чохлом невизначеного кольору. Бiля столика, на якому вона горбилася, стояв старенький стiлець. За другим таким самим столиком зосереджено стукала гарненька жiночка, яку Коваль у думцi вiдразу охрестив «каштановою». На нiй було добре пошите, модне свiтло-коричневе плаття, голову розкiшною короною прикрашала каштанова зачiска.
Полковник привiтався, жiнка перестала стукати i пiдвела на нього очi. Вони були блискучi i теж каштаново-карi.
— Менi потрiбна Нiна Барвiнок. Вона тут працює?
— Тут, — жiнка кивнула в бiк закритої машинки. — Але її сьогоднi немає.
— Чому? — спитав Коваль.
— Очевидно, занедужала, — вiдповiла друкарка. — Вона частенько хворiє, - раптом вихлюпнулося у неї приховане незадоволення. — То одне, то iнше. Слабенька. — I враз очi її спалахнули цiкавiстю: Ви принесли роботу?
— Нi, — сказав Коваль.
— Щось передати їй?
— Нi, — повторив полковник. — Передавати нiчого не треба. — Вiн витяг шухляду столика Барвiнок i, не виявивши в нiй нiчого, крiм копiрок, зрозумiв свiй прорахунок: не забрав у Нiни Василiвни вчора папку, в якiй, очевидно, було закiнчення роботи Журавля.
I вiн вирiшив доручити Струцевi викликати друкарку в мiлiцiю.
Матерiали Журавля належало приєднати до справи, i полковник обмiрковував зараз аргументи, щоб, не порушуючи закону, ознайомитися з ними i лише потiм повернути їх iнституту для впровадження в життя цiнного винаходу…