Коваль повернувся до кабiнету Струця, який розмовляв iз Нiною Барвiнок, коли тому вже допекло до живого.

Худорлявенька жiночка на запитання вiдповiдала короткими «так», "нi" або "не знаю" i покiрно погоджувалася, коли старший лейтенант зауважував їй на протирiччя. Вона була вкрай пригнiчена загибеллю Журавля, i виклик до мiлiцiї став для неї нелегким випробуванням.

— Чим ви доведете, що пiшли першою i сказали, нехай каву беруть самi, коли закипить чайник?! — уже пiдвищеним тоном питав Струць.

Друкарка скривилася: мовляв, чим я можу довести?! Побачивши Коваля, вона ще дужче зiщулилася на стiльцi i нижче опустила голову.

Дмитро Iванович примостився у кутку, бо кабiнетик Струця був тiсний для трьох. Вiн з докором поглянув на його господаря. Кому-кому, а старшому лейтенантовi добре вiдомо, що доводити має дiзнавач i слiдчий i цього не можна вимагати вiд пiдозрюваної. Але вiн нiчого не сказав, щоб не ставити старшого лейтенанта в незручне становище. Та й, глянувши на Струця, полковник зрозумiв, що той сам не радий своїй помилцi, але не наважується вiдразу її виправити, аби не акцентувати на цьому увагу.

— А Журавель або Павленко чули вашi слова? — вже спокiйнiше спитав Струць.

— Не знаю, — коротко вiдповiла друкарка.

— Скажiть, Нiно Василiвно, о котрiй годинi ви того вечора пiшли з квартири Журавля? — поцiкавився й собi Коваль. — Майте на увазi, вам не треба виправдуватися i доводити. Просто змалюйте нам обстановку того вечора, — додав вiн, скоса глипнувши на старшого лейтенанта.

Друкарка не приховувала, що у Журавля гостювали вона i Павленко. Отже, хто пiшов перший, а хто залишався з господарем, стало головним питанням дiзнання, i полковник, зрозумiвши, що старший лейтенант це нiяк не з'ясує, вирiшив допомогти.