Заяву в цьому дусі зробили капітанові. Але капітан стояв на своєму. Матроси не приховували свого незадоволення і виконували свої обов’язки менш старанно. Я не хочу сказати, що на судні почався бунт, але після нетривалого опору, що не виходив за межі розсудливості, капітан Фарагут, як колись Колумб

Ця обіцянка була дана 2 листопада. Вона одразу підняла настрій екіпажу. Люди вдивлялися в океан з новою увагою. Кожен хотів кинути останній погляд на те, що вирішив запам’ятати. Біноклі були пущені в хід з гарячковою жвавістю. Це був останній виклик нарвалові-велетню, який не мав тепер ніякої підстави ухилитися від зустрічі.

Минуло два дні. «Авраам Лінкольн» ішов під малими парами. Екіпаж вдавався до тисячі способів, щоб притягти увагу тварини або розворушити її лінощі, якщо вона перебувала поблизу. Величезні куски сала тяглися за кораблем, прив’язані на вірьовках, на велике задоволення акул. «Авраам Лінкольн» лежав у дрейфі, а шлюпки снували навколо нього в усіх напрямках, досліджуючи кожний метр моря. Настав уже вечір 4 листопада, а підводна таємниця по-старому залишалася таємницею.

Наступного дня, 5 листопада, опівдні, минав призначений строк. З останнім ударом годинника капітан Фарагут, вірний своїй обіцянці, повинен був повернути на південний схід і покинути остаточно північні області Тихого океану.

Фрегат перебував тоді під 31°15΄ північної широти і під 136°42΄ східної довготи. Японські землі лежали під вітром на відстані менше ніж двісті миль. Наближалася ніч. Пробило восьму годину. Великі хмари закривали диск місяця, що був тоді в своїй першій чверті. Море плавно погойдувало фрегат.

У цю хвилину я стояв на штирборті

Дивлячись на Конселя, я вирішив, що цей бравий чоловік був до деякої міри охоплений загальним настроєм. Принаймні мені так здавалося. Можливо, вперше його нерви напружилися під впливом цікавості.