— Професор щось у мене питає? — сухо звернувся епіскоп до свого секретаря. — Мені здається, це я повинен спитати професора, що його так схвилювало.

Штір розуміюче нахилив голову, нечутно підійшов до професора й подав йому склянку з водою. Дроббер жадібно почав пити. Не помічаючи звернутих на нього здивованих поглядів епіскопа і Шуббарта, він, бризкаючи водою, закричав просто в обличчя Штіру:

— Адже це європій! Стопроцентний європій! Чи розумієте ви, що це таке? Шістдесят третій елемент, і більше нічого! Боже мій, це не галюцинація? Ні!

— Європій? Ну й що ж? — спитав єпіскоп, який почав розуміти, що професор Дроббер схвильований неспроста.

— Але ж до цього часу на всій планеті цього елемента добуто не більше, як чверть грама, — простогнав професор, пригнічений такою дивовижною неосвіченістю.

— Ю-ю-ю-ю! — присвиснув поліцейпрезидент Шуббарт, забувши про етикет і про свій високий чин. — Так це дорожче ніж платина?

— В мільйон разів, у сто мільйонів! — закричав професор. — Але при чому тут мільйони? Боже мій, кілограми європію! Скажіть мені, заради всього святого, де ви дістали цю скульптуру? Де той чарівник, який здобув стільки європію? Хто створив це чудо?..

— Тихіше, панове, — раптом суворо й владно наказав єпіскоп. — Так, це справді чудо! А чарівник, який створив таке чудо, — господь, славити якого й служити якому — єдина наша турбота. Помолимося, панове, Всевишньому, який дарував нам нового святого.

Єпіскоп підійшов до статуї, поклав на неї руку й завмер, шепочучи молитву. Через кілька хвилин його преосвященство обернувся й сказав секретареві:

— Монсеньйор, напишіть листа у Ватікан. Проситимемо його найсвятішість дарувати нововідкритому святому ім’я Кролліціаса Кассельського.

За все своє трьохсотлітнє існування непоказний кассельський собор ніколи не бачив стількох людей.

В центрі, біля самої кафедри, сиділи найвельможніші церковні чини. Одна сутана затьмарювала пишністю іншу, а в трьох місцях навіть червоніли кардинальські мантії.