- Мене вiдсилають у тил,- сказав вiн Катi,- але з яким би я задоволенням поїхав на фронт!

Катя мовчала, її приголомшило те, що вiдбувалося на вокзалi. Вона не була тут ще жодного разу з того дня, як почалася вiйна, i тепер просто не йняла вiри, що перед нею саратовський вокзал, отой колись такий тихий i порожнiй вокзал, по якому, нудьгуючи без роботи, тинялися носiї й рестораннi офiцiанти. Вона злякалася, що в цьому вирi передчасно втратить Андрiя i бiльше нiколи не побачить його i не дiзнається, куди вiн зник, куди поїхав. Майже пiдсвiдомо Катя вхопилася за Андрiєву руку й не випускала її увесь той час, поки вони розшукували вiйськового коменданта.

Комендант сказав Андрiєвi, що зможе влаштувати його на ешелон, який iде в напрямку Оренбурга, не ранiше як через два днi. Йому пiсля поранення однаково треба вiдпочити, а тут якраз склалося так, що через Саратов кiлька днiв уже йдуть ешелони з обладнанням евакуйованих заводiв. Отже, хай курсант трохи пiдожде.

Андрiй вiдiйшов вiд вiконечка коменданта розчарований.

- Теж менi,- бурмотiв вiн,- надiв червоний картуз i думає, що вiн велика цяця. Його б на фронт в отому червоному картузi!..

Вiн зовсiм забув про Катю, i та стояла збоку, мов незнайома стороння людина, i готова була щомитi розплакатися.

- Ви так рветеся звiдси, нiби Саратов наповнений вашими ворогами,-сказала вона, i губи в неї задрижали.

- А що ж менi тут робити? - майже грубо вiдповiв Андрiй, не звернувши уваги на стан дiвчини.- Сидiти на оцьому божевiльному вокзалi?

- Чому ж обов'язково на вокзалi? Ви можете влаштуватися в готелi...

- В готелi? Я? - ткнув себе пальцем у груди Андрiй.- Там iде вiйна, хлопцi гибiють у заметених снiгом траншеях, а Андрiй Коваленко буде сидiти в готелi!