_Еврика._ Чому ж!

_Лада_ (до Еврики сердито). Тобi було найвеселiше. Аякже найприємнiший фант! (До Геннадiя). З Олькою, нареченою Єдиного, цiлуватися...

_Геннадiй._ Ви нiколи не грали у брехню?

_Лада._ Генiально! А як у неї грати?

_Геннадiй._ Це значить - говорити правду, яка допомагає виявити брехню.

_Лада_ (розчаровано). Пхi!.. А я думала...

_Еврика._ А давай, Ладо, спробуємо. Пора нарештi з'ясувати, кого ти з нас любиш?

_Геннадiй._ Брехати забороняється.

_Лада._ Всiх i нiкого.

_Еврика._ За що "всiх"?

_Лада._ Не знаю...

_Еврика._ А "нiкого" ?

_Лада._ Це вже кожному скажу окремо.

_Еврика._ У нашiй компанiї не може бути секретiв. Починай з мене.

_Лада._ Гаразд. Тому що ти - бабiй. Це - раз. По-друге, не можу простити твоїх дурацьких пiдрахункiв - скiльки в менi там фосфору, кальцiю, iще чогось... Причому ти помилився: я складаюсь iз самої тiльки краси.

_Еврика._ Так, помилився. Не врахував фарби.

_Лада_ (весело). Ну й хамло!..

_Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.

_Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...

_Денис._ А мене чому не любиш?

_Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.

_Магнiтофон._ А мене?

_Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!

_Магнiтофон._ Чому боїшся?

_Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...

_Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?

_Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.

_Геннадiй._ Велика амплiтуда.

_Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.