_Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.

_Лада._ Дiвчино Майя, а чому це ви реготали пiд час нашого жертвоприношення?

_Майя._ Винна моя нестримна фантазiя. Тiєї митi ви нагадували людожерiв навколо вогнища.

_Санько-Чорний_ (поважно). Ми не приносимо людських жертв.

До кiмнати входить Таня. Вона пригнiчено мовчить.

_Денис._ Таня! Нарештi!.. Я забув зачинити вхiднi дверi?

_Таня_ (тихо). Зачинила...

_Денис._ Де ти пропадала?!

Таня мовчки роззирається i втуплюється поглядом у Дениса.

_Еврика._ Тому, хто запiзнився, - штрафну!

_Денис._ Чого ти так дивишся на мене i мовчиш?! Не впiзнала?

_Еврика._ Нехай помовчить, якщо хочеться.

_Санько-Бiлий._ Пригадує, який сьогоднi день!

_Еврика_ (наливає чарку). Пiдкажи їй.

_Санько-Бiлий._ День народження.

_Таня_ (тихо). Вiн помер...

_Денис._ Хто?

_Таня._ Ти не знаєш?.. Вiктор... Той хлопець, що у суботу...

_Еврика._ По ворожому радiоголосу почула?

_Таня_ (не зводячи погляду з Дениса). Була у лiкарнi...

_Денис._ Але чого ти на мене так дивишся?

_Таня_ (ховаючи очi, повiльно). Нiчого...

_Еврика._ Ти хто йому?

_Таня._ Нiхто.

_Лада._ От i нiчого було по лiкарнях бiгати...

_Таня_ (тихо). Вiн помер...

Мовчанка.

_Санько-Чорний_ (iстерично, показуючи на череп, що стоїть на столi бiля нього). Заберiть вiд мене цю гидоту!

_Еврика._ Не будь iстериком. (Забирає череп i вiдносить на письмовий стiл). Подивiться на все тверезо. Щороку на землi вмирає понад п'ятдесят мiльйонiв людей, шiстнадцять на кожну тисячу. Смерть так само закономiрна, як i народження. У своїй тисячi цей хлопець не був сiмнадцятим...