— Чудово. Співбесідники будуть. Тут відпочиває професор Сум, біолог. Дуже цікавий учений. Є молоді вчені. Розгориться суперечка.

— Я теж прийду, — продзвенів дитячий голосок з боку Дніпра. Присутні здивовано поглянули в той бік. Що за диво? Веранда опирається на бетонні палі над потоком ріки. Хто б це міг бути?

Гримайло перехилився через бар’єр, схопив когось рукою, витягнув на світло. Здивовані слухачі побачили худеньку десятилітню дівчинку з чорними кісками і блискучими, трохи розкосими очима.

— Ти чого тут?

— Слухаю…

— Як пробралася? Ти ж упадеш у воду!

— Не впаду, — хоробро заявила дівчинка. — А впаду — випливу!

— Де твоя мама? Тобі вже спати пора.

— А я сплю! Вона не знає.

— Ай-я-яй! — посварився пальцем Гримайло. — Хіба ж так можна!

— А ви ж самі порушуєте режим! — засміялася дівчинка. — Я чула, як директор лаяв вас. Ага!

— Що тут скажеш! — розвів руками вчений. — Приперла до стінки.

Присутні засміялися. Дівчинка випручалася з рук Гримайла, шаснула за балюстраду.

— Я й завтра прийду, — почувся її приглушений голосок.

— Така прийде, — розчулено озвався Гримайло. — Ніяка інструкція не втримає.

Наступного ранку на подвір’ї будинку відпочинку був переполох. Зустрічали закордонних гостей. Це був кореспондент газети «Нью-Йорк таймс» Чарлз Нойс і його дружина Елен. Американець винюхував усе до тонкощів: його цікавили і професії відпочиваючих, і вартість будівель, і зарплата прибиральниць, і пейзажі, і освіта самого директора, і харчування.

Лисиця супроводжував гостей, поважно давав пояснення. В кабінеті директора влаштували багатий обід. Нойс пив горілку, шампанське, ґречно відповідав на тости, бажав здоров’я господарям. Після того він гуляв понад берегом, направо і наліво стрекотав кіноапаратом, а потім забажав поговорити з відпочиваючими. Лисиця познайомив його з Гримайлом, який спочивав під кущем лози. Учений привітався, запросив сідати. Американець безцеремонно сів на пісок.