У її трудовiй книжцi було з пiвтора десятки записiв. Ще кiлька робочих мiсць там не були зафiксованi. Працювала референтом директора фармацевтичної фiрми, менеджером з персоналу у стоматологiчнiй клiнiцi, провiдним фахiвцем у вiддiлi зв’язкiв з громадськiстю страхової компанiї… Як тiльки їй ставало не цiкаво або не було вже чому навчитися, чи виникала можливiсть отримати бiльш оплачувану роботу - без зайвих вагань закривала прочитану сторiнку i спiшила зазирнути на наступну, часом прогортаючи нецiкавi мiсця. Вона не розумiла, як можна по двадцять рокiв гарувати на одному мiсцi?…

Той факт, що у трудовiй бiографiї Луїзи значився рiк роботи у фiрмi “Голоси сирен”, був вiдомий лише трьом найближчим подругам. Дiвчатам та жiнкам зi служби “Секс по телефону” непогано платили. Серед майстринь розмовного жанру траплялися й вiртуози, наприклад, бабцi з дiвочими голосами, глави сiмейств, якi працювали, затиснувши телефоннi слухавки плечем, - вони говорили у мiкрофон, не випускаючи зi спритних пальцiв дротикiв та недов’язаних шкарпеток для внукiв. Луїза мала усе необхiдне для цiєї роботи: живу фантазiю, бурхливу уяву i низький оксамитовий тембр голосу. Бавилася з чоловiчими голосами, провокуючи, видумуючи неймовiрне. Але це їй швидко набридло.

Як Коневi вдалося при першiй зустрiчi влучити у десятку? Що б вiн сказав, якби дiзнався, що своїм недолугим жартом висмикнув правдивий факт з її трудової бiографiї?…

… Кiнь увiрвався до бару, ледь не розтрощивши склянi дверi. Гримнув так, що опинився у центрi уваги. На секунду зупинився, приклав руку до грудей, покаянно глянув на господиню за стiйкою й у два кроки вже був бiля Луїзи.

- Лу, готовий до страти. Винен. Мобiла, зараза, здохла. Не мав звiдки передзвонити. Обiцяю чекати тебе все життя.

Кахикнув i додав:

- У подiбних випадках.

Подумала: цiкаво, що промайнуло у його головi мiж двома останнiми фразами? Ляпнув не подумавши i перелякався двозначностi - чи навмисне поставив капкан?… А вголос сказала: