Старшина Георгій, хоч і освіжився біля чешми [Чешма (турецьк.)—обмуроване камінням джерело] холодною водою, піднімався до будинку Ілязова, ледь переставляючи обважнілі ноги. Він прокинувся серед ночі від гуркоту грому і вже не міг заснути: його обсіли невеселі думки. Відколи Георгій разом зі своїм земляком Стояном прибув сюди охороняти будинок військово-геологічного пункту, він не був у відпустці і так знудьгувався за домівкою, що останнім часом, прокидаючись уночі, довго перевертався з боку на бік на дерев'яній лаві, а потім лежав до світанку, втупивши очі у стелю. То йому ввижалась кукурудза біля Марин-лугу, висока, аж по плечі, то здавалося, ніби він стоїть на ганку свого будинку, а на сусідньому дворі, за тином, тупотять по пилюці босі ноги — бігає сусідська дівчина.

Його приятелеві Стоянові давно вже сорок. Він удівець, його сип вчиться в технікумі. А Георгієві ще немає тридцяти. Тільки-но він згадає напечене сонцем кукурудзиння й босі ноги, що легко і спритно тупотять по землі, комір його форменої куртки починає стискати шию, мов обруч, а серце тремтить і завмирає, як спійманий птах.

Похмурий і сонний, Георгій зійшов нагору, за звичкою зсунув кашкет на потилицю, озирнувся — синява ночі вже розтала, починався день. З сусідніх дворів долинало кахкання качок, кукурікання півнів.

Георгій звернув праворуч до білого будинку військово-геологічного пункту, ввійшов через відчинену хвіртку і, як це бувало щоранку, тихо свиснув. Його свист чув старшина Стоян і виходив назустріч, трохи стомлений після безсонної ночі, лагідний і терплячий. Бувало, постоять мовчки, викурять по сигареті, і бай Стоян піде відпочивати, а для Георгія починається звичайний, одноманітний, без особливих тривог службовий день.

Георгій знову свиснув. Не дочекавшись відповіді, оглянувся. О цій вранішній годині після нічної бурі все ніби завмерло. Навіть листя величезного береста не шелестіло, наче заснуло тяжким сном.