Якщо по щиростi, Новик намагався заспокоїти себе. Опинившись на Марсi, побачивши мертву пiщану пустелю, вiн трохи охолов, упевненостi поменшало. I ось тепер, слухаючи посвист бурi, чоловiк намагався вiдiгнати невеселi думки, що обсiдали його.
Гуркiтливий вал грому прокочувався все ближче. При кожному розрядi нашi дослiдники зiщулювались, втягуючи голови в плечi. Марсiанська канонада гримiла ще добрих двi години, потiм почало втихомирюватись. Пiщана каламуть поволi осiдала, в небi проступив блiдий диск Сонця, i дослiдники, полегшено зiтхаючи, вийшли зi свого сховку. Та даремно вони радiли. Нiби помiтивши нарештi втiкачiв, розлючена стихiя завирувала з новою силою, електричнi снаряди рвалися поруч, i не встигли вони вернутись на те мiсце, де ховалися, як вибух страшенної сили струсонув не тiльки атмосферу, а й самi гори. Костянтин Федорович вiдчув, що падає, i знепритомпiв. До тями їх привiв голос чергового оператора:
- Дослiдники! Дослiдники! Що сталося? Чому не вiдповiдаєте? Мабуть, присипало пiском...
Оцi останнi слова i дiйшли до свiдомостi Новика.
- Та нi... - спромiгся вимовити. - Оглушило... Шок...
- Скафандри! - тривожно вигукнув оператор. - Як вашi скафандри?
Новик вдихнув i видихнув. Повiтря було свiже.
- В порядку.
- I в мене також, холера ясна! - обiзвався Микола Рудий.
- Ну, от i чудово. Прохання до заходу Сонця повернутися на Базу.
Пiдвiвшись, вони спочатку обдивилися один одного - нiяких пошкоджень на скафандрах не було. А потiм оглянулись на гору i заклякли, враженi побаченим. Там, де був їхнiй сховок, куди вони не встигли добiгти, глибоко в грунт угруз гостроребрий уламок скелi! Он чого двигтiло пiд ногами... Холодок запiзнiлого страху прокотився по спинi, коли Новик уявив, що б сталося, якби вони сидiли там...