Того дня Костянтин Федорович не забуде нiколи.

У пiднесеному настрої вони рушили вiд свого космiчного корабля. Вже пiдходячи до розчахнутої скелi, Костянтин Федорович раптом перечепився за якийсь майже непомiтний виступ i засторчакував у виїмку. Таке з ним траплялося й ранiше, бо якось не звик дивитися пiд ноги. Але то ж на Землi. А тут... Падаючи, забився не дуже, але з жахом почув зловiсне сичання: iз скафандра виходило повiтря.

Безпорадно, гарячково обмацував цупку, таку мiцнющу тканину, намагаючись знайти пошкодження. Це ж сама смерть сичить йому в вуха...

- Мундштук, холєра ясна! - скрикнув Рудий.

О боже, вiн зовсiм забув про мундштук! Схопив його в рот, затиснув зубами. Тепер нехай шипить, не страшно - запасного балона височить надовго...

Звiсно, довелося вертатися на Базу. Витрачено було майже иiвдпя, зате ж тепер Новик був обачливiший, дивився куди ступати.

- Виявляється, й на Марсi є тяжiння, трясця його матерi, - пожартував Рудий.

Удруге прийшовши до розкопу, Костянтин Федорович заходився розглядати виступ, що об нього спiткнувся.

- Мабуть, якийсь камiнь, холєра ясна. - Микола теж присiв навпочiпки.

- Зараз побачимо. - Новик вийняв лопаточку i почав обкопувати. I в мiру того, як вибирав грунт, його охоплювало хвилювання. - Дивний утвiр... Нi, це не камiнь, а скам'янiлiсть...

Почав обережно похитувати, потiм спробував витягти, але не змiг.

- Допомогти? - запропонував Микола, беручись i собi.

Удвох вони витягли "палицю" i одразу ж взялися очищати її вiд затвердiлого пiску i глини.

- Цiлий стовбур, - холєра ясна!