Старша племiнниця перестала плакати i оглядала кiмнату, немов уперше потрапила до неї. Лейтенант миттю оцiнив обстановку затишної, гарно умебльованої однокiмнатної квартири, задоволено вiдзначив про себе, що речi вкрито шаром пилюки, - отже, нiкого у хатi вiд дня смертi господинi не було.

Дiйшовши такого висновку, вiн набрав номер телефону моргу i, назвавши себе, попросив забрати труп померлої.

- Я зараз випишу направлення, - поклавши трубку, звернувся до заплаканих жiнок. - Приїде машина. Ви почекайте... Тодi замкнете квартиру ось цим, - не побачивши нiде ключiв i не бажаючи лiзти у кишенi до трупа, вiн почав вiд'єднувати вiд своєї шворки одного ключа, - вiн пiдходить. Ключ привезете менi в управлiння. I знайдiть її паспорт.

З цими словами, кашляючи, вiн витяг з планшета папiр i, притуливши планшет до стiнки, заповнив на ньому документ для моргу, вiддав його Гальчинськiй i квапливо покинув квартиру.

2

Люцiя випросталася i сердито поглянула на господаря "Едельвейса":

- Не лiзьте, Артуре Христофоровичу! Дайте хоч посуд домити.

Чоловiк не вгавав. Вiн був червоний, очi стали масними.

- Та вам що, припекло, пане Гiллере?! Майте совiсть!

Гарненька Люцiя була вдячна знайомому фольксдойчу, що дав їй роботу, але така хтивiсть!

Дiвчина рiзко вiдштовхнула його мокрими руками i вибiгла у залу. Артур Христофорович кинувся за нею i там серед порожнiх столикiв з пiднятими догори нiжками стiльцiв почав цiлувати її заюшене слiзьми лице, нишпорячи водночас жадiбними руками по благенькому ситцевому платтячку.

- Та що ви, що ви! - боронилася Люцiя, з ненавистю вiдчуваючи, як товчеться гарячий грудкуватий нiс хазяїна в її лице, як його пальцi, немов прудкi пацюки, добираються пiд плаття, як тяжкий дух його немитого тiла забиває подих. - У залi!.. Ще побачить хто!..