Пiд час вiйни була медсестрою в англiйському госпiталi. Доглядала пораненого польського солдата - українця iз Холмщини. Покохалися, пiсля закiнчення вiйни одружилися. Поранення вкоротило йому життя, чоловiк залишив їй двох синiв i... кiлька українських та польських пiсень.
- Ченсто спiвав "Повiй, вiтре, на Вкраїну..."
Ростислав так перейнявся життям цiєї жiнки, що забув про свої прикрощi. Та коли загримiла музика i пiд свiтляною метелицею закружляли пари, знову почав зiтхати. Пiдпер обважнiлу голову рукою i байдуже спостерiгав за натовпом танцюючих, що поволi обертався у миготливому свiтлi. Тут, в одному коловоротi, взявшись за руки, пропливали дiвчата з далекого Казахстану, англiйськi хлопцi, шотландськi жiнки... Нараз електронна музика урвалася, натомiсть зазвучала козиця, зал почав обходити музика у барвистому шотландському одязi: шапка, прикрашена пiр'їнами, вишитий кептар, картата спiдниця. Чоловiк виступав, як павич, привiтно усмiхався, не випускаючи з вуст мундштука свого спiвучого iнструмента... Це минулi столiття обiзвалися до сучасностi: а гей, гей, ми живемо з вами!
I знову пiд танцювальнi ритми закружляли пари, люстра пригасла, на високiй стелi замиготiли зорi. Микитюковi важко було встежити за парами, але одна привернула його увагу. Дiвчина, схожа на Музу... "Невже вона? Дивно. Може, приїхала автобусом з iншою групою? I ховається, хитрунка, бач, так i пiрнає в тiнь. Дивнi цi жiнки... Менi краще шукати рiдкiснi рослини в Гiмалаях, анiж собi дружину. Колючка з Шамбали гамує бiль, а тут..."