Муза скинула плаща i почала прибирати.

- Шкода кави. Це ви її п'єте, Ростиславе?

- Так. Але нiчого, маю ще про запас.

Йому було приємно спостерiгати за рухами дiвчини, хоч i незграбними,як вона простягала руку, як пiдводилась i потiм, балансуючи, присiдала навпочiпки. Iз столика знову падало, довелося все класти на лiжко.

- То де ж ваш таємничий "їжачок"? - Муза сiла на стiлець i одразу проїхалась на ньому до коридорчика. - Атракцiон!

Вiн пiдняв її разом iз стiльцем i вiднiс до столика.

- Тримайтесь, Музо, а то ще наб'єте гулю. А "їжачок" подорожує в чемоданi, зараз дiстану.

Висунув з-пiд лiжка великий шкiряний чемодан, охоплений двома ременями, вiдiмкнув i вийняв маленьку картонну коробочку.

- Ось де вiн! - весело вигукнув, сiдаючи на лiжко. - Нате, знайомтесь, - дав їй коробочку. - Та тiльки обережно, не вколiться.

Муза тендiтними пальцями зняла кришку, але, крiм вати, нiчого не побачила. Ростислав допомiг видобути колючку з вати. Справдi, нiчого особливого. Вiд коротюсiнького стовбурця в усi боки стирчать кривулястi шпички вишневого кольору. Помацала - мiцнющi, як сталевi.

- А знаєте, здається, вiдчуваю струм. Слабенький, ледь-ледь, але є.

- У вас дуже чутливi пальцi, Музо.

- Недаремно ж я пiанiстка, - сказала, не повертаючи голови. Невiдривно дивилася на чудернацьку рослину.

- Але я не берусь твердити, що струм iде зi шпичакiв, - не то серйозно, не то жартома заперечив учений. - Може, навпаки - iз ваших пальцiв.

- Таке скажете, наче я електростанцiя. - В голосi її вчувалися смiшинки.