- Якщо говорити ширше i глибше, то жива речовина у Всесвiтi - явище феноменальне, - провадив далi Мирослав, похитуючись i поглядаючи на свої стуленi долонi.- Маса Всесвiту, як прикинули астрономи, приблизно дорiвнює 1052 тонн. А скiльки бiомаси?

- Певне, що мiзерна частка, - сказав Григорiй Федорович, дивлячись на заснiженi дерева пiд вiкном. Омелюх уже зник. - На Землi це тонюсiнька плiвочка, а на iнших планетах Сонячної системи немає й грама.

- То хiба ж не треба лелiяти кожну живу клiтину? - аж вигукнув Мирослав. Помiтивши здивований погляд господарки, докинув: - Iдеться, звичайно, не про патогеннi утворення.

- Тодi й я згодна, - кивнула Нiна. - Лелiяти! Та все це загальнi мiркування...

- Так, але вони мають принципове значення. Адже майбутнє починається сьогоднi, уже почалося. Технiчна цивiлiзацiя поглинає живу природу. Треба, щоб усе людство усвiдомило цю загрозу. Руйнувати житло, в якому живеш, це, знаєте...

На змарнiлому обличчi вченого з'явилася болiсна гримаса, нiби вiн пригадав щось дуже тяжке для себе. Трохи помовчавши, гiсть продовжував розвивати ту ж таки тему захисту живої природи, хоч Нiна увесь час намагалася заговорити про дiло. Було згадано винищення лiсiв, наступ хижих пустель, забруднення нафтою свiтового океану, отруєння атмосфери атомними вибухами, Нiна й собi почала перейматися тривогою, яка наснажувала Мирославiв голос. Учений застерiгає, прозирає в майбутнє!

- Це ж ясно як день: тiльки за нормальної еволюцiї бiосфери може розвиватись найвищий вид живої матерiї - людський мозок... У космосi є цивiлiзацiї, якi в технiчному розвитку далеко перегнали Землю. Але цей однобокий розвиток безплiдний, це шлях до виродження людської популяцiї.

- Слушно сказано, - пiдтримав Григорiй Федорович. - Над нами тяжить проклята дилема: або людина, або природа. А треба, щоб i людина, i природа.

- Саме так! Гармонiя - ось домiнанта стосункiв Людини з Природою...

- Якби гармонiя була мiж людьми, - Нiна скоса зиркнула на чоловiка, i той одвернувся до вiкна, - а то одне одному так i пiдставляють ногу!