- Я такого не бачив, - розвiв руками гiсть.

- Чи ви з неба впали?!

- А що, помiтно? - учений осклабився. - Але я не падав... Це ж небезпечно.

- То чого ж ви таке кажете? - напосiдалася Нiна. - Правда, ви тут недавнечко, а ось поживете - побачите...

Захопивши лiдерство в розмовi, Нiна швидко повернула її вiд теоретизування до того дiла, заради якого, власне, i був улаштований обiд. Григорiй Федорович мусить стати доктором, i чому б Мирославовi, раз вiн такий прихильник гармонiйних стосункiв, чому б не допомогти в роботi над темою? Звичайно, не за спасибi, це само собою...

Учений навдивовижу легко погодився на спiвробiтництво, проте категорично вiдмовився вiд якої б то не було винагороди.

- Охоче попрацюємо над вашою екологiчною темою, у мене є деякi розробки. Але i я потребую допомоги. Я хочу... як би це точнiше назвати.... Хочу сконструювати Детектор Часу. Потрiбнi будуть дуже тяжкi деталi, а я, самi бачите, фiзично кволий... I якщо Григорiй Федорович допоможе...

- О, мiй Григорiй дужий! - Нiна смiхотливо кивнула на чоловiка. Бачите, яка в нього шия? Хоч обiддя гни.

- Детектор Часу... - замислено сказав Григорiй Федорович. - Цiкаво, цiкаво. Я, коли зможу...

- Як на мене, - докинула Нiна, - час - це те, чого завжди бракує.

- Я це вiдчуваю також, - хитнув головою вчений, - i з кожним роком усе гострiше. То чому ж нам не опанувати цю фiзичну реальнiсть, скажiмо, для перемiщення в Просторi? Теоретично я вже довiв, що Час є джерелом енергiї... Тепер справа за експериментом...

- А що? - запалився Григорiй Федорович i скаламбурив: - Настав уже час дослiдити Час!

- Так, настав, особливо для мене... - трохи сумовито промовив учений, це просто необхiднiсть... Пора опанувати цей океан.

Нiна помiтила, як на коротку мить в його темних очах майнуло зеленкувате сяйво.