- Слухай, ти! - нарештi обiзвався Хайман. - Припини, а то я...

- Сиди, - буркнув мафiозо, - у нас розмова своя...

Хайман заклiпав очима: чи йому здалося, чи справдi - цятка пiстолета почала вiдхилятися вбiк. Таки вiдхиляється! Тепер уже добре видно... От сучий син, лякає...

Цiєї митi трiснув пострiл. Шофер пригнувся, а Хайман iнстинктивно заплющив очi. Та, коли розклепив повiки, побачив, що Дайана стоїть, як i перед цим, тiльки опустила руки, а нападник хилитається, немов п'яний, силкується пiдiбрати капелюха, що валяється пiд ногами. Обличчя в нього все закривавлене, кисть, в якiй вiн щойно стискав пiстолет, потрощена.

- Ур-р... - захарчав у безсилiй лютi, упав навзнак, ударившись потилицею об асфальт, i вже не ворушився.

Машина позадкувала, все ще заслiплюючи таксi, розвернулася i фуркнула геть.

Дайана знесилено упала на сидiння i ледве чутно прошепотiла:

- Поїхали... до Колверта.

Хайман поклав їй руку на плече:

- Слухай, як це сталося?

- А так... Треба мати силу волi... Вiрити...

- Я подумав: розiрвало пiстолет. Але чому?

- Скривилося дуло.

- Ти... це ти зробила?! Ох, i молодчина! Феноменально! Ми приїхали, тут живе Колверт.

Мовчазний таксист зупинив машину i поглянув на чорноволосу пасажирку зi страхом та побожнiстю.

2

Пiсля тiєї пам'ятної ночi Дайана злягла. Тяжке нервове напруження так виснажило дiвчину, що батьки викликали лiкаря, а про заняття нiчого було й думати. Хайман хотiв провiдати, але вони попросили дати їй спокiй хоч на кiлька днiв.

- Давай позустрiчаємось на екранi вiдеофону, добре? - говорила Дайана тихим, слабим голосом, i коли б вiн не бачив її обличчя з тiнями пiд очима, то не повiрив би, що цей голос належить їй.

- Гаразд, люба, набирайся сили.

- А як з Колвертом?

- Досi нiбито нiчого, з дому не витикається, найняв охорону.