Хайман пробував заспокоїти її, але марно. Довелося вiдвезти додому. Дiвчина страждала, i вiн побоювався, що зляже. Але нi. Дайана витримала, навiть погодилася зустрiтися наступного вечора. Тiльки була сердита, сповнена якоїсь негативної енергiї, що могло штовхнути її на безрозсуднi вчинки.

- Чого ж вартий твiй "Оракул"? - кепкувала вона, кривлячи свої гарнi соковитi губи в iронiчну посмiшку. - "Небезпека минула..." Дельфiйська Пiфiя, хоч i без електронiки, а й то пророкувала краще.

Хайман захищав свого iдола, доводячи, що це екстраординарний випадок, що не могли ж вони одержати iнформацiю про замiри i тактику гангстерiв, але Дайана висмiювала цi аргументи усе завзятiше, бо ненавидiла "Оракула" ще й за те, що той забирає в неї нареченого.

- Слухай, а про себе i своє становище цей електронний бевзь має повну iнформацiю?

- Авжеж.

- I зможе наклацати свою "Картку фатум"?

- Звичайно, - знизав плечима Хайман. - Але навiщо це?

Дайана примружила очi, трохи помовчала, а тодi стиха промовила:

- Просто цiкаво.

- Якщо тобi так цiкаво, то приїжджай, познайомишся з "Оракулом" i поспитаєш його сама. Переконаєшся, що вiн зовсiм не бевзь, ще й пофiлософствуєш з ним.

Знайомство вiдбулося через кiлька днiв - Дайана заїхала до Хаймана пiсля занять у коледжi.

- Ну, де твiй електронний фiлософ?

В її чорних очах зблиснула iронiя. Хайман поблажливо усмiхнувся:

- Ходiмо до центрального пульта.

Величезний округлий зал нагадував якийсь новiтнiй храм. Його увiнчує купол з голубого пластика, пiдсвiче-ний люмiнесцентними лампами, а внизу три чвертi периметра охоплює велетенський сегмент самого пульта, схожого на модерний iконостас. Прозорими переборками пульт подiлений на численнi кабiнки, в яких сидять, схилившись до мiкрофонiв, чоловiки й жiнки, сповiдаються електронному боговi.

У залi тихо, чути лише приглушений шепiт чи шелестiння.