А що вона може вдiяти - про це й гадки не мала.

Рухома траса скiнчилася. Вже тьмяно поблискують високi вiкна лабораторiї. Наче нiякого руху.

Серце мало не вискочило з грудей, коли тихо ступила до входу. "Дверi прочиненi, зумiв-таки вiдiмкнути. Ну, та сейфiв не вiдчинить!.."

З порога Головного Залу одразу побачила двох: Мовчун лежав лiворуч пiд стiною, стискаючи в зiгнутiй руцi тонку цiвку зброї, а незнайомий сидiв бiля сейфiв, тримаючи на колiнах чорну скриньку. Один з одного не зводили очей.

- Обережно, Соул! - гукнув Мовчун. - У нього вакуумна бомба! Та вiн у мене на прицiлi.

Соул стрепенулась, простягла руки вперед - бiлi пальцi ворушилися вiд нервової напруги - i рушила до того, що з бомбою... Певне, була в її очах якась демонiчна сила, бо, глянувши на неї, терорист мовби закляк. Пошепки вимовляла давно забутi формули, яких навчив її, ще студентку, Великий Психолог.

Вражений Мовчун побачив, як патлата голова терориста почала хилитися на груди; руки, що лежали на чорнiй скриньцi, в'яло зсунулися, ще хвилина тiло диверсанта зовсiм обм'якло i впало на пiдлогу. Мовчун одразу скочив на рiвнi ноги i кинувся до скриньки. Обережно вiднiс її вбiк, прислухався, чи не цокає годинник, полегшено зiтхнув:

- Не встиг, мерзотник. Якби ми запiзнилися на кiлька хвилин, вiд лабораторiї нiчого б не лишилося. А ви паралiзували його на смерть?

- Та нi, за годину-двi прочумається.

Обличчя в неї побiлiло, а попiд очима проступили синцi.

- Вам треба вiдпочити, Соул. Де тут у вас вiдео?

Соул здивувалась, побачивши на екранi... батька.

Мовчун сказав щось про "небезпечну ескалацiю", чергову невдачу Чорної Троянди, а наприкiнцi пiдкреслив "просто-таки вiдчайдушне втручання Соул".

- Пiдiйди ближче, Соул, - обiзвався з екрана батько. - Хвалю, не розгубилася. О, та на тобi лиця нема!

- Багато втратила праенергiї...