- Та я... просто вiдвикла гайнувати час.

- Невiдомо, скiльки нам вiдведено часу, - зiтхнув красень. - I чи можна його продовжити...

- Можна, можна! Природа компенсує нам витрачений на розваги день! защебетала Фаннi. - Згiдно iз всезагальним законом компенсацiї, винайденим особисто мною!

- Жарти жартами, а взагалi... - обiзвався небалакучий подружчин супутник, якого Соул про себе назвала Мовчуном,- вiдпочивати вмiють не всi.

- Тобто? - спохопилась Фаннi.

- Ти от вважаєш, що Соул вiдпочиває...

- А хiба нi?

- Авжеж, нi, - силувано посмiхнувся Мовчун. - В її мозку весь час прокручується якась проблема, чи не так, Соул?

"О боже, невже телепат? - Дiвчина кинула на нього насторожений погляд. - Тому ж вiн i мовчав, зосереджувався".

- Ви маєте рацiю, - вiдповiла. - Повнiстю вiдключитись важко, iнерцiя мислення... знаєте... її не так просто зупинити.

Мовчун щось хмикнув, а Соул, пiдтримуючи розмову з художником, думала про "iнерцiю мислення". Треба навчитися переводити її у пiдсвiдомiсть - там уже нiхто не намацає... Безсмертя - ось над чим вона ламає голову останнiм часом. Це - проблема з проблем... Чому людина смертна? Все залежить вiд одного, лише вiд одного запису в спадковому кодi. До чого, власне, все зводиться? На фермент, який вiдповiдає тiльки за подiл статевих клiтин, покласти вiдповiдальнiсть i за соматичнi клiтини. Перемiстити; вмонтувати. От i все. Нiякого старiння, а отже, й смертi людина не знала б... I дарма, що планета приречена! Адже виноградник Життя зазеленiє на iншому ареалi... в майбутньому...

Їй аж дух перехоплювало, коли уявляла: крiзь холодний безконечний простiр, наповнений усiлякими силовими полями, пройнятий видимим i невидимим промiнням, мчать грудочки Життя, запакованi в надiйнi контейнери. I якщо їй пощастить... Люди майбутнього будуть безсмертнi!

- Ви знову за своє. - Мовчун поглянув на Соул колючим поглядом. Подумки докiнчуєте свою роботу?