Я прискорив ходу, намагаючись втекти вiд переслiдування. Килим теж рушив швидше. Тодi я побiг, роблячи, як увi снi, гiгантськi стрибки. Але вiдстань мiж мною i килимом невблаганно зменшувалась.

А "Снiжинка" зовсiм близько! її стрункий корпус пiдносився вгору за якихось п'ятсот метрiв. Тут, як на зло, зiпсувався радiопередавач. Вихопивши променемет, я спрямував його на рухливий мох i натиснув гачок. Та iмпульсу не було.

Над килимом з'явилася легка хмаринка. Вона згустилася просто на очах. Потiм вогники водночас мигнули, i хмаринка рушила на мене. Палючий бiль пронизав мене. Не допомогла i нейтритова прокладка скафандра. В кожну клiтину тiла вп'ялась розжарена голка. Втративши рiвновагу, я похитнувсь i впав на спину..."

2

Штурман "Снiжинки" невiдривно стежив, як капiтан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащi.

Штурман чiтко бачив, як його товариш зупинявся бiля зiгнутих стовбурiв, пiднiмав гiлки, роздивлявся. Вiн заздрив капiтану.

Водночас його турбувало вiдчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капiтановi. I вiн полегшено зiтхнув, коли капiтан нарештi повернув назад.

Яскраво-зелене свiтило схилилось до обрiю. Запали сутiнки, стали довгими тiнi.

Для iнфращупа не було нiякої рiзницi - день чи нiч. Однак видимiсть на кольоровому екранi помiтно погiршала. Спочатку вицвiли i поблякли яскравi кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капiтана - все набрало якогось непевного сiрого вiдтiнку. Пасмуги туману тягнулись знизу i запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сiрого полотна.

Постать капiтана танула на очах. Радiозв'язок з ним почав слабнути i незабаром перервався зовсiм.

Розмiрковувати не було коли.

Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кiра i вибрався назовнi.

3

"...Я опам'ятався вiд страшенного холоду. Руки й ноги задерев'янiли так, що не можна було ними володати. Я лежав горiлиць, i надi мною яскраво сяяли небаченi досi сузiр'я. Спробував звестися, однак щось чiпко тримало мене. "Як Гуллiвер, коли потрапив у полон до лiлiпутiв", - майнула думка.