Вiдчайдушно борсаючись, звiльнив трохи праву руку. I одразу все ожило. Рiзнокольоровi вогники забiгали навколо мене. З завмерлим серцем я чекав, що мене знову прониже гарячий струмiнь болю. Але болю не було.

Видалося, що в свiтiннi вогникiв є якийсь ритм, але я нiяк не мiг зрозумiти його закономiрностi.

Килим на мить спалахнув слiпучим синiм полум'ям, i все поринуло в абсолютну пiтьму. Навiть зiрки i тi згасли...

Невдовзi вiдчув, що кудись рухаюсь.

Рухались довго, дуже довго.

Темрява, чорна i густа, як туш, почала трохи розвiюватись. Повз мене пропливали тепер безформнi тiнi.

Раптом далеко попереду, на обрiї, з'явилось темно-червоне з прозеленню полум'я. "Пожежа", - спалахнуло в мозку. Та через хвилину зрозумiв, що помилився: сходило "сонце".

Пообiч мене i спереду рухались поверхнею грунту, повторюючи всi його згини, свiтнi килими.

Невдовзi я опинився бiля пiднiжжя вузького пiка, що вражав правильнiстю геометричних форм.

Килими зупинились. Потiм хвилин з десять (а може й довше - у мене пропало вiдчуття часу) килими переморгувались, наче подавали якiсь знаки один одному. Нарештi один килим наблизився до пiка. На бiчнiй поверхнi вiдчинилась вузька горизонтальна щiлина, i килим ковзнув усередину. Через деякий час вiн знову з'явився i засяяв всiма кольорами веселки. Здавалось, вiн виголошував мовчазну промову, а решта уважно слухала його..."

4

Задихаючись од швидкого бiгу, Микола заглиблювався в заростi. Кiр не одставав вiд нього нi на крок. Вiдчувши, що вибивається iз сил, штурман подав команду, i Кiр обережно пiдхопив його могутнiми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.

- Тримай курс до капiтана, - повторював Микола, гарячково мiркуючи, що робити далi. Променевий пiстолет вiн залишив на "Снiжинцi", - забув спохвату, - i тепер уся надiя на щупальця Кiра та на його невеликий променемет, схований пiд панциром.