- Спрямована реакцiя розпаду охопила грунт, - сказав Кiр, повiльно задкуючи.

- Кiр, ми повиннi припинити реакцiю.

- Це неможливо. Вона припиниться, якщо радiус кола, всерединi якого ми стоїмо, дорiвнюватиме нулю.

За вогняною прiрвою темнiла пустельна рiвнина.

- Треба перестрибнути, Кiр!

- Неможливо, - вiдповiв робот, моргаючи очима-фотоелементами.

- Чому? - Вони з Кiром помалу вiдступали до центра кола. - Адже для тебе, зважаючи на мiсцеву силу тяжiння...

- Ось, - Кiр показав штурмановi два перебитi щупальця.

- Де ж це ти, Кiр? - Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.

- Коли падав на грунт.

Вогняне кiльце звужувалось...

7

"...Стiни сфери, всерединi якої я висiв, свiтилися все яскравiше - аж очам було боляче. I раптом свiтло погасло. Щезли стiни, нiби розтанули. Тепер я висiв у порожнечi. Десь у страшнiй далечинi засвiтився блакитний вогник. Другий, третiй, четвертий... Разом вони утворили знайому конфiгурацiю. Процiон!

Внизу, пiд ногами, праворуч, лiворуч, над головою - скрiзь спалахували зорi...

- Хто ви? - закричав я, i луна гучно повторила мiй голос.

Отже, стiни не зникли? Просто вони стали прозорi. От би Кiра сюди, вiн би допомiг вирiшити цю загадку.

Тiльки я подумав про це - зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танцi якiсь срiблястi хмарки. Потiм замiсть них з'явились оранжевi нитки, вони складалися в чудернацькi iєроглiфи. А може, це просто гра свiтлових променiв? Але занадто вже правильними рядками рухались iєроглiфи. I деякi з них повторювались.

Я вiдчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.