- Тодi як же пояснити таку велику рiзницю в будовi тiла? - майже пошепки спитав маленький Ти, повернувши свою голу плескату голову в бiк старого Му.

- Щось, мабуть, сталося в Природi, - вiдповiв мудрець. - Якийсь катаклiзм... От i виник на нашому тiлi хiтин - захисна оболонка. Ллє не в кожного однакова... - Старий пiдвiвся, розв'язав пояс i, ставши перед смолоскипом, розхилив поли потертого халата: - Подивiться. Раз уже ми заговорили про хiтин...

Тан i Ти пiдхопилися та так i застигли: живiт i груди в старого Му такi ж, як i в тих, що коло моря! Майже одночасно обидва простягли руки i доторкнулися до зморшкуватого тiла. Хiтину не було й слiду! Бридливо вiдсмикнули пальцi, перезирнулися. I щось, мабуть, лихе побачив у тому перезирку старий Му, бо, загортаючись полами, гостро пошкодував, що видав свою таємницю. I нащо було?.. Цi двоє Прихильникiв Духу ще не можуть збагнути багатьох речей. Ось недавно була в них дискусiя про костянi фiгурки - коники, чоловiчки, на якi натрапляють в рiзних мiсцях. Як вiн не доводив, що то для гри, для змагання умiв, про що сказано i в розшифрованих текстах, обидва твердили своє: то ритуальне начиння, у свiтлим фiгурках втiлюються добрi духи, в темних - злi. Му скрушно зiтхнув.

- Ми не знали... - обiзвався Тан i замовк.

- Для того ж я й показав, щоб знали: всi ми - нащадки отих дужих, якомога спокiйнiше промовив Му.

- Приблуд... чи то пак, прибульцiв? - докинув Ти.

- Мудрий Му вважає: вони i ми - ланки одного ланцюга, - заговорив Тан, чомусь вiдводячи погляд убiк. - То чим же пояснити, що вони геть усе зруйнували? I де вони подiлися?

- Ага, де вони подiлися? - аж навшпиньки став низькорослий Ти.