- Свiт наш сповнений таємниць... - розвiв руками Му. - Як зникли нашi пращури, ми ще не знаємо.

- I не дiзнаємось, якщо нам не допоможе Дух, - затрусив головою Тан i показав рукою на чорну скриньку.

- Мусимо покладатись на свiй розум, - видовженими пальцями Му потер чоло. - Вiн уже прокидається... А щодо коробки... Треба заглянути - що там усерединi? Чому завжди говорить одне й те ж?

- Заглянути? Там же немає жодної щiлини! - здивовано верескнув Ти.

- Щiлину можна пробити.

- Нi, нi, - замахали руками Тан i Ти. - Блюзнiрство!

"Ех, бiдолашнi, - подумав Му, - мiцно ж тримають вас пазурi незнання..."

Чорна коробка нiби смiялася, виставивши бiлi зуби-клавiшi. Тан i Ти наблизились до неї навшпиньках. Як завжди, першим почав торкатися клавiшiв Тан. Ледь-ледь, наче вони припiкали. Одну за одною, не проминаючи. Перший ряд, другий, третiй...

Нашорошили вуха, невiдривно дивилися на круглий отвiр, закритий блискучою сiточкою. Спочатку почулося шипiння, потiм сердитий голос сказав:

- Неправильно набрано номер. Неправильно набрано...

Тричi повторив i замовк, знову ж таки щось прошипiвши.

- Гнiвається Дух, - приречено схилив голову Ти.

- Не бажає розмовляти, - закивав Тан.

- Ну й нехай! - рiзко змахнув рукою старий Му. - Ми ще до нього доберемося.

Тан i Ти знову ззирнулися, знизали гостренькими плечиками, - мовляв, як хоч, а ми тут нi при чiм.

Старий Му, погамувавши хвилювання, кинув притишено:

- Пора пiд небо.

Мовчки вийшли на вичовганi кам'янi сходи. Меткий Ти пiшов попереду, пiднявши вгору смолоскипа, за ним ступав, натужно сопучи, старий Му, а позаду дерся Тан - високо пiднiмав тоненькi нiжки, схожий на велику комаху.

Сходи закручувалися спiраллю, i хоч Прихильники Духу долали їх безлiч разiв, завжди серця холодив страх, що спiраль та нiколи не закiнчиться. Хто i коли її збудував? Як сталося, що ця височенна споруда вцiлiла? Про це думав зараз мудрий Му, думав i ранiше, коли цi двоє були ще дiтьми, але вiдповiдi нема й досi. Скiльки тих зеленкуватих дискiв скотилося та й потонуло в морi, а вiн i тепер нiчого не знає! Та добре вже й те, що знає про незнання. Може, в цьому й мудрiсть? А що вона дає, така "мудрiсть"? Тiльки гiркоту...