Зненацька його струснуло, аж застогнав. Спритний Ти зупинився, освiтив смолоскипом стражденне обличчя старого, здивовано спитав:

- Що сталося?

- Кресало... Кресало лишилося там, унизу...

Це й справдi було кепсько. На даху вони одразу гасили смолоскип, бо полум'я заважало спостерiгати небо, а рушаючи вниз, викрешували вогонь.

По кресало, щось буркнувши, спустився наймолодший серед них - Ти. Старий Му втомлено сiв на схiдцях, трохи нижче - Тан. Мовчки дивилися, як меншає вогонь, скочуючись униз разом iз Ти. Цяточка, блiдий вiдблиск, нарештi морок поглинув усе. Чекання здавалося ще довшим i тяжчим, нiж ходьба. "Отакий густий морок вкутує i минуле," - думав мудрий Му. Внизу, в запаморочливiй глибинi, знову з'явилась iскорка, вона ширшає, розгоряється, розганяє морок. У серцi старого теплiє надiя: отак i народ поволi, але неухильно, сходинка за сходинкою, пiднiматиметься на Гору Знання... I вiдкриється Iстина, розвiються сумнiви...

На пласкому даху в їхнi очi заглянула бездонна глибочiнь неба. Мерехтiння зiр вабило, чарувало старого Му, i вiн деякий час стояв нерухомо, задерши голову. Потiм, нiби прокинувшись, подрiботiв до Палицi, що на трьох пiдпiрках була спрямована вгору. Тан i Ти вже кружляли довкола неї в Танцi Приручення. Кланялись, наскiльки дозволяв хiтиновий панцир, присiдали, петляючи навколо. То був їхнiй обов'язок, старого це не обходило, вiн навiть сумнiвався в доцiльностi такого обряду.

Нарештi Му пiдiйшов до Палицi, став навколiшки й уважно подивився в окуляр. Ось те сузiр'я, яке вони спостерiгали вчора. Тепер треба повернути Палицю трохи лiворуч... Яка чудова золота зiрка! Самотня? Найближча до неї за чотири одиницi. А це що?.. Поблизу Золотої Зорi - спалах! Нова зiрка? Адже ж новi не засвiчуються на порожньому мiсцi, кожна розгоряється з маленької, дрiбної зiрочки, а тут.. Що за знак?