- Нам праворуч! - гукнула дўвчина.

Катер заклав крутий вўраж, зўскочивши з бетонки й, мало не зачепивши днищем великий камўнь, полинув над сухим степом. Селена аж зблўдла.

- Я мала на увазў - там, далў, праворуч, легкий спуск й грунтова дорога! - пояснила вона.

- А... - простяг Хелл, закладаючи ще глибший вўраж. Машина проскочила над чималою канавою, вилетўла на ледь втоптану на землў колўю й знову набрала швидкўсть. Дўвчина судорожно ковтнула слину.

- Слухай, тобў не можна довўряти катер!

- Щось не так? - збентежився Хелл.

- Я боялась, що нас доведеться збирати по частинах!

- Он воно що! - Юрўй засмўявся, але швидкўсть зменшив. - Не думав, що така брава помўчниця еколога цўлого заповўднику та боўться ўздити на катерў!

Тепер засмўялась дўвчина.

Катер тим часом наблизився до лўсу, що починався якось одразу, крутою стўною. Лише кўлька поодиноких дерев, наче розвўдники, виросли трохи попереду.

- Далў куди?

- Прямо, прямо. Он, бачиш, там, де гўлки нависають над дорогою лўворуч.

Катер плавно пўдлетўв до повороту, але перед гўлками раптом ревонув реверсом й зупинився. Дўвчина нерозумўюче глянула на десантника.

- Тьху! Ў... - вўн, очевидно, хотўв вилаятись, але вчасно схаменувся. - Прошу пробачення. За тў три роки я звик, що пўд деревами знаходитись небезпечно, от ў зараз - рефлекс спрацював...

- А чому небезпечно? - не зрозумўла Селена.

- Та так... - Хелл помовчав. - Розумўеш, _т_а_м_ були симпатичнў такў ўстоти, схожў на жучкўв. Жили вони на деревах й мали паскудну звичку стрибати згори на людей й прокусювати шкўру. А отрута дўяла протягом кўлькох тижнўв... Ну та досить. Це ж бо _т_а_м_, а не тут...

Вўн розвернув катер, повўльно пўдлетўв до дерев й обережно провўв машину пўд гўлками. Селена бачила, як пальцў Хелла судомно стисли важелў, а на зблўдлому обличчў виступили дрўбнў крапельки поту.