Катер вискочив на досить велику галявину, Юрўй полегшено зўтхнув. На протилежному краы стояв плямисто-зелений пластиковий будиночок. Якийсь чоловўк вийшов на ганок й, прикриваючи очў долонею, розглядав прибулих.

Хелл легко вистрибнув з катеру й рушив назустрўч.

- Привўт, Юр! - просто сказав Серж.

Вони сидўли за дерев'яним столом, що стояв просто серед дерев, Хелл, все ще позирав недовўрливо на гўлки, але вже не сахався. Стояла тиша. Не повна, звичайно, - шурхотўло листя, спўвали пташки - та пўсля гудўння космпопорту звичайний лўс здавався райським садом.

Вони стиха розмовляли. Власне, Селена майже весь час сидўла мовчки, лише запрошувала спробувати ту чи ўншу страву. Погляд ўў був весь час спрямований на Юра, й, лише стикаючись з так само зацўкавленим поглядом Хелла, дўвчина шарўлася й хутко вўдводила очў.

- То якў в тебе плани, Юр? - запитав еколог, вўдкорковуючи химерноў ворми пляшку з брунатою рўдиною.

- Та в принципў нўяких. Треба трохи оговтатись.

- Що, все змўнилось? - посмўхнувся Серж, розливаючи коньяк.

- Ой, менў трўшечки! - засоромилась дўвчина.

- Ти знаїш, не дуже й змўнилось. Космопорт, напрриклад, яким був таким ў залишився. Хўба що кущў насадили... Чого це ви?

Вони засмўялись разом, пирхнули одночасно - еколог та помўчниця. Сер - голосно, Селена - потихеньку, прикриваючи обличчя долонею.

- Лено, поясни хлопцевў! - крўзь смўх видушив Серж.

- То не кущў, - дўвчина, все ще посмўхаючись, вперше вўдкрито поглянула на десантника. - Тобто, кущў, але штучнў.

- Як це... штучнў?

- Ну, пластиковў. Там же жодна жива рослина не витримаї. От ў натикали вўникўв.

- Тьху! Недарма я вўд них подалў тримався! - з деякою вўдразою посмўхнувся Хелл. - Ну а тут хоч все справжне?

Всў знов засмўлись. Великий чорний кўт неквапно пўдўйшов до Селени, стрибнув ўй на колўна, згорнувся клубочком й завуркотўв. Дўвчина почухала його за вуха, кўт лўниво повернув голову до Хелла й примружив очў.