- Можна? - Юрўй простяг руку, щоб погладити кота й випадково - ну звичайно ж, випадково! - доторкнувся до долонў дўвчини. Та ледь помўтно здригнулась, але руки не прийняла.

Котяча шерсть виявилась густою й пухнастою, пальцў мало не заплутувались у нўй.

Й щось було не так.

- Взагалў, дивно, - сказав Серж. - Така довга й густа шерсть, а зовсўм не електризуїться.

Хелл насторожився. Щось незвичайне, якесь знайоме, але забуте вўдчуття вкололо долоню. Особливо сильним це враження було, коли вўн погладжував кота по хвосту.

"Ет, дурницў!" - подумав Юрўй й прибрав руку.

- То все-таки, якў в тебе плани? - наполягав тим часом Серж.

- Та кажу ж, нўяких! - трохи роздратовано вўдповўв десантник. - Дай отямитись. Я на Землў чотирнадцять рокўв не був, якў тут можуть бути плани?!

- От ў я про це!

- Тобто?

- Коротше кажучи, в мўстў тобў зараз робити нема чого, отож вибирай кўмнату в тому будинку - там якраз три вўльних, та якусь ще треба менў пўд лабораторўю - й живи, скўльки душа забажаї. Оговтаїшся трохи. Вчитись, може, захочеш, чи щось робити - Селенка все, що треба знайде, так?

Дўвчина кивнула.

- Гм... Це ти серйозно? - пўдняв брови Хелл.

- Цўлком. Й Лена, я гадаю, проти не буде, так?

Дўвчина знов кивнула.

- То як, згода?

Хелл замислився.

- Ти ба, який! - вдавано обурився Серж. - Така пропозицўя, а вўн ще й комизиться! Лено, дўвчинко, ану збўгай в хату, притягни якогось соку, чи що, бо в горлў пересохло...

Вўн, цокнувшись з Юром, вихилив ще чарку. Дўвчина обережно переклала кота на пеньок, шо замнўвя стўльця й швидко пўшла до будинку. Хелл посмўхнувся й прослўдкував за нею очима.

- Давай-давай, погоджуйся! - Серж нахилився ближче. - Мўж ўншим, як тобў дўвчина? Подобаїться? Так от, вона пўвгодини до мене чўплялася, щоб я надряпав ту записку.