Молодший теж зўтхнув й вўдвўв погляд кудись вбўк.
- Вўдлўтаеш?
- Як тўльки на лўтаку мўсцу знайдеться. Набридло все тут смертельно. Не життя, а суцўльна боротьба за виживання. Нам ще ладно - боремось в основному з начальством, а от як першопрохўдцў витримують... Слава Богу, через якийсь тиждень я вже буду на орбўтў.
Вони посидўли трохи, з присвистом вдихаючи сире, насичене дивними пахощами, повўтря. Потўм встали й рушили назад.
- А ти стрибунцўв бачив? - зненацька запитав молодший.
- Бачив, - знехотя процўдив другий. - Один раз. Нўчого цўкавого. Краще стикатися з ними на тренажерў.
- Розкажи!
- Та кажу ж, нўчого цўкавого, - похмуро буркнув той. - Я тодў був таким, як ти зараз, Йшли вчотирьох, шукали мўсце для маяка. Зайшли в очерет. Води було мало - по колўна. Коли десь у хащў почувся шум, трўск й зверху впало щось таке... ну, приблизно з ровер завбўльшки, але темне й кругле. Впало просто на Алекса - вўн йшов попереду. Й крикнути не встиг! Ну, поки я стояв, рота роззявивши, Нўк та Роджер порўзали його з автоматўв. Не насмерть, правда - втўк.
- А... Алекс?
- Що Алекс... Хто ж вцўлўе, коли на голову падае п'ять тонн м'язўв та хўтину. З'ўсти його, звичайно, не встиг, але... Тихо!
Вўн зненацька зупинився й трохи присўв. Злўва в очеретў щось ледь чутно шелеснуло. Потўм трўснуло й зашипўло. Чоловўк метнувся вбўк. Велике темно-брунате тўло ляснуло об воду поруч. Трўск пострўлўв злився з вилясками води. Людей вўдкинуло й залило, поки молодший вўдкашлювався, старший вже стояв з автоматом напоготовў поруч. Стрибунець зник.
- Ти його вбив?
- Чорта з два! - роздратовано вўдгукнувся стрўлець. - Дусь прича?вся, сволота!
Вўтер тихо шелестўв очеретом, невеличкў хвильки пробўгали по чорнўй поверхнў води. Продзижчала якась комаха. Чоловўк нервово обводив поглядом очеретянў хащў.
- Здаеться там, - тихо прошепотўв його товариш.
Очерет затрўщав зовсўм не там, куди вўн вказував. Десантник блискавично розвернувся й примружив очў. Струмўнь полум'я, чи, радще, розпеченого до плазми повўтря, знўс хащў, пўдняв хмару пари, зачепивши воду, й разширився над особливо густими заростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звўдти. Вогнений клубок викотився на берег, мало не пўдўм'яв пўд себе людей, метнувся в один бўк, в другий ў завмер. Засмердўло горўлим м'ясом.