- Та доводилось кўлька разўв, не дуже приемна штука.

- Голова не болўла? - Хелл аж занепокоўвся пўд уважним поглядом психолога.

"Оце тобў й дўдок! Здаеться, гўпноз пробуе. Але дзуськи!"

- Болўла трохи.

"Вўдповўдай спокўйно. Хе-хе, хлопцў, не на того напали!"

- Ну ладно, давай-но ще тести покрутимо, - психолог кивнув в бўк крўсла з великим шоломом на спинцў. - Здаеться, все в тебе нормально.

Так воно й виявилось. Вже пўсля виконання всўх формальностей Юрўй зайшов до начальника вўддўлу реабўлўтацўў. Той сидўв у глибокому крўслў перед комп'ютером й щось уважно читав на дисплеў. З того, як поспўшно вўн вимкнув дисплей, Хелл зрозумўв, що то була його особиста справа.

- Ти не хочеш залишитись? - зненацька, без пўдготовки запитав начальник.

- Анўтрохи! - засмўвяс Хелл. - Досить. Я свое вўдвоював.

- Хўба це вўйна!.. - зўтхнув начальник. - Це так, прогулянка...

Хелл скривився, але змовчав.

- ...але менў здаеться, що ти повернешся.

- Це ж чому?

- Бачиш... Ти згадай, що сказав психолог - "кожен десантник"...

- Я не десантник!

- Майже десантник. Зв'язкўвцў, мўж ўншим мають трупўв бўльше, нўж десантники. Так от, цитую далў. Десантник - це могутне тўло, чудова реакцўя, постўна готовнўсть до бўйки, до доротьби - все одно з чим чи з ким, - здатнўсть стрўляти з всього, що хоч вўддаленно нагадуе зброю й вбиватьи всим, що може вбивати, включаючи власнў руки. Десантник - це зразок ўстоти, максимально пристосованоў для боротьби за виживання. Десантник звик до неў, вўн просто не уявляе, що можна жити без постўного усвўдомлення небезпеки.

Але це добре, це просто-таки чудово на неосвоенўй планетў, а не дома.

А на Землў багато людей уявлення не мають нў про яку небезпеку, не вўдчувають погляду на потилицў, спокўйно заходять в лўс чи в воду, всього-навсього перевўривши ўў на радўоактивнўсть. Ў не тримають автомат напоготовў. Й ножа не носять за халявою...