- Сергiйку... Що з вами? Сергiйку! Чому ти мовчиш?

Полум'яний поволi сповзав на пiдлогу. Тiло його важнiло, синява повзла по обличчю. Марiя вiдчула, як хвиля млостi i безсилля передається їй вiд чоловiка. А командир шепотiв, ледве ворушачи пересохлими вустами:

- Радiацiя... Страшний потiк... Тiкай в iзолятор... Там безпечно... Сини... Сини... Земля...

Сергiй замовк. Останнє болiсне зiтхання вирвалося з його грудей. I все. Бiльше не чути нiчого. Марiя закам'янiла над тiлом чоловiка, не в силi думати, розумiти, дiяти.

Та ось до її свiдомостi дiйшли слова Сергiя. Сини... Їх треба врятувати. Вони - єдина надiя. Марiя повiльно встала. Голова паморочилася, навколишнi предмети нiби розпливалися в iмлi. Зiрки в iлюмiнаторах кают-компанiї злилися в огнянi нитки, якi звивалися спiраллю i утворювали химерний блискучий клубок.

Марiя добралася до дверей, тримаючись за виступи стiн. Вийшла в коридор. Слабiючий мозок вперто нагадував: сини... сини... треба рятувати синiв... тiльки б устигнути...

Вона зупинилася бiля аптечки, прийняла активiзуючий препарат. Свiдомiсть трохи прояснилася. Марiя зайшла в центральну каюту, байдуже подивилася на пульт управлiння. Зорелiт iз субпроменевою швидкiстю мчить до далекої зiрочки. Хто тепер поведе його? Хто виконає завдання Землi?

Якби хоч трохи сили... Щоб повернути корабель назад... провести розрахунки, щоб зорелiт не загубився в космосi... а вернувся на Землю...

Марiя попрямувала до виходу, який вiв до iзолятора. Бiля самих дверей її зупинив дзвiнкий, спокiйний голос:

- Марiє. Вам не можна входити в iзолятор.

Жiнка повiльно обернулася. Довго не могла збагнути - хто ж це говорить? Ага. Це голос УРа - Унiверсального Робота. Ось вiн стоїть бiля пульта пiлота - голубий ящик iз двома руками-манiпуляторами. УР, або, як його нiжно звали космонавти, Урчкк, був чудовим розумним автоматом. Вiн зберiгав у своїй електроннiй пам'ятi всю iнформацiю, зв'язану з польотом корабля, а також виконував необхiднi розрахунки в будь-якiй галузi фiзико-математичних наук. I ось тепер Урчик звертався до Марiї з попередженням. Його очi-приймачi зовнiшньої радiацiї - блискали червоними вогниками, з динамiка - маленького чорного отвору на грудях - знову почулися слова: