- Так, Урчик. Так, друже... I вони залишаться без догляду... Я скоро помру... Ти сам бачиш...

- Ви хочете, Марiє, щоб я доглядав їх?

- Так, Урчик... Прошу тебе...

- Мене не треба просити. Я роблю все, що можу. Але ж мене не вчили доглядати за маленькими людьми.

Марiя закрила долонями палаюче передсмертним жаром обличчя, намагаючись зiбрати розбурханi думки. Що вiн каже? Його не вчили... Ну, звичайно, не вчили... Що ж тодi робити?.. В бiблiотецi є книги... по догляду за дiтьми... Урчик вмiє читати...

- Урчик...

- Я слухаю, Марiє...

- Ти зв'язаний з бiблiотекою. Ти вмiєш читати...

- Наукову iнформацiю. Але менi це не потрiбно. Все записане в моєму мозку.

- Я не про те. В бiблiотецi є iнформацiя про виховання дiтей... їх треба годувати... i тримати в чистотi...

- Я зрозумiв. Всяка система потребує енергiї. Я спробую зробити те, що ви просите, Марiє... Тiльки є одна перепона.

- Яка?.. Урчик... Говори скорiше... бо я... не можу бiльше...

- Я стою на мiсцi. Я не можу пересуватись.

- Цьому можна... зарадити, Урчик... Вiзьми одну з прибиральних машин. Вона пересувається... Демонтуй прибиральний механiзм... все iнше використай для себе... з'єднай iз своїм монтажем... у тобi є iнформацiя..

- Я зрозумiв, Марiє. Дякую.

- Зараз... Я допоможу тобi...

Марiя впала з крiсла, пiдповзла до однiєї з нiш. Вона ослiпла, морок оточив її суцiльним океаном. Звуки згасали, поєднувалися в хаотичну симфонiю i вiдкочувалися в бездонну прiрву небуття.

Вона навпомацки знайшла дверi нiшi, натиснула кнопку. Ледь помiтно перед нею замерехтiли блискучi деталi прибиральних машин-роботiв. Вона витягла одну з них i пiдсунула до УРа.

- Тепер все гаразд, - почувся голос автомата. - Я виконаю ваше прохання, Марiє. Монтаж забере не бiльше трьох годин. Дiти витерплять стiльки?

- Постарайся... скорiше, Урчик, - майже нечутно озвалася жiнка. - Там бiля них... в пляшках... УП.