- Я знаю, - заспокоїв УР. - Я бачив. Так робив капiтан.

- Вiрно, Урчик... Дякую тобi... Все iнше... прочитай... Поспiшай, друже...

Марiя звелася на ноги, намацала керiвний пульт, ввiмкнула зв'язок. Тихо скомандувала:

- Iзолятор. Палату дев'ять...

У каюту ввiрвався пронизливий крик дiтей. На екранi з'явилося зображення широкого лiжка. На ньому звивалися два маленькi тiльця новонароджених, сповитих у бiлi пелюшки. Вони галасували, вимагаючи їжi, жалiбно кривилися, не вiдчуваючи бiля себе теплого тiла матерi. Марiя судорожно пiднялася, впираючись руками в пульт, сльози вiдчаю зросили її обличчя.

- Зараз... я зараз, маленькi мої... я прийду... Вона ступила до дверей, забувши про все на свiтi. Крик дiтей, їхнiй жалiбний поклик владно ввiрвався в материнське серце, потягнув її до синiв.

- Марiє! Не можна, - попередив УР.

Вона не чула слiв автомата. Добралася до дверей, простягла руки i впала ниць на порозi. На неї покотилася звiдусiль зоряна безодня, заколисала i поглинула у своє безмежне лоно...

II

УР кiлька хвилин дивився червоними очима на тiло жiнки. Потiм пролунав його дзвiнкий голос:

- Марiє! Чому ви не рухаєтесь?

Жiнка не вiдповiдала. Вогники автомата тривожно замиготiли. Вiн сказав сам собi:

- Марiя перестала iснувати.

Подумавши, додав:

- Треба поспiшати.

Вiн притягнув до себе руками-манiпуляторами прибиральну машину i уважно оглянув її, аналiзуючи конструкцiю. Потiм впевнено розiбрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши пiдставку з ногами-колiщатами. УР довго розглядав рухову частину механiзму, вивчав систему моторчикiв, реле i живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввiмкнути пiдставку до своєї системи, щоб перетворювати iмпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.