"Марiйко, я йду до тебе", - хотiв крикнути Стафо, але згадав, що зв'язок з коридорами одностороннiй.

Марiйка в протилежному кiнцi Великого кiльця. Дiстатись туди по центральному ескалатору можна за сiм хвилин, а у моєму розпорядженнi десять. Отже, бiгом i нi секунди вiдпочинку!

Коридор Великого кiльця, плавно загинаючись вгору, губився в далечинi. Стафо не пробiг i десяти метрiв, а серце уже глухо забухало, боляче вiддаючись у скронях.

Кожен крок вимагав неймовiрних зусиль. Пiт рясно зросив усе його тiло, i Стафо змушений був знехтувати iнструкцiєю i трохи розкрити комбiнезон. Вiн хрипко i часто дихав.

Нарештi поворот! Пiвдороги позаду. Невже лише пiвдороги? Стафо здавалось, що вiн бiжить цiлу годину. Насправдi - Стафо зиркнув на годинник - минуло всього три хвилини.

"Швидше, швидше", - пiдхльостував себе Стафо. Вiн похитувався i часто хапався за зеленкуватi стiни. А одного разу боляче забився об гострий кут кондицiонера повiтря. Iнколи вiн втрачав свiдомiсть, i маревнi хвилi заливали палаючу голову... Але натренованi ноги Стафо несли його вперед. I коли в хвильку просвiтлiння Стафо оглянувся, вiн побачив, що здолав майже увесь шлях. Останнi метри спiвпали за напрямом з траєкторiєю "Ренати". Сила ваги iз клятого ворога перетворилася в друга. Стафо клубком скотився по коридору i вдарився об люк. Вскочивши у вiдсiк, Стафо гарячково озирнувся. Так, це той вiдсiк. Але Марiї тут не було.

Задихана вiд швидкої ходьби, Марiя ввiйшла в бiозал. Тут нiкого не було, крiм Петра Брагiна й Iскри Гора.

- Запiзнюєтесь, - мовив капiтан.

- Я затрималась, бо заклинився вихiдний люк вiдсiку, - непевна усмiшка торкнулась пересохлих Марiїних вуст.

- Так, цю скаргу я чув сьогоднi вiд багатьох, - задумливо сказав капiтан. - Дивно, що нiчого подiбного ранiше не траплялося. Ну, що ж, займайте свою ванну. Ваш номер... - капiтан подивився на Iскру Гора, який щойно пiдiйшов.