Кров важко стукала в скронях. Голова паморочилась, побите тiло болiло.

Перш за все вимкнути кисневу подачу: кисень треба берегти. Сяк-так дотягнувшись до вузького гумового соска, що вiдходив од шолома, Стафо стиснув його зубами i ледве не скрикнув вiд болю - переднiй зуб, котрим вiн натиснув, був вибитий i тримався на однiй ниточцi. Стафо виплюнув його. Рот знову наповнився кров'ю, перед очима попливли оранжевi кола.

"Тiльки не розкисати", - наказав собi штурман. Тепер час i пiдживитися. При однiй думцi про їжу Стафо вiдчув нудоту. Та це не зупинило його. Повiльно, дуже повiльно посувались його руки до кишенi, де лежав пакет НЗ. Через кожнi п'ять сантиметрiв дозволяв рукам вiдпочити. Витягнувши пакет, вiн уже не змiг пiднести його до рота: вага пакунка перевищувала його сили. Пакунок вислизнув з пальцiв i глухо стукнувся об стiнку, прилипнувши до неї, - така величезна була сила тяжiння. Тодi Стафо повiльно й обережно нахилився до пакунка й учепився в нього кровоточивими зубами, йому пощастило прогризти полiхлорвiнiлову обгортку, i вiн жадiбно впився в соковиту, ароматну масу хлорели. Чудова їжа, насичена вiтамiнами, швидко вiдновила йому сили, i Стафо вiдчув себе краще. Вiн висмоктав з плаского термоса кiлька ковткiв мiцної кави й пiдвiв голову, вона вже не була така важка.

"Перш за все треба добратися до рубки керування й перевiрити, як працюють механiзми".

Кожен сантиметр шляху давався цiною болю й вiдчайдушних зусиль. Вектор сили тяжiння був спрямований майже паралельно коридору, i Стафо доводилося нiби дертися вгору по вертикальнiй стiнi. На щастя, стiнки коридору мали поруччя. На поруччях - насiчки, за них можна вхопитися. Але вiдстань мiж двома сусiднiми насiчками - метр. Величезна вiдстань! Руки Стафо безпорадно ковзали по гладенькiй поверхнi поруччя.