- I дурний, - закiнчила Елiзабет.

- Не перебивай... Я знаю - тобi потрiбне веселе життя, а не таке, як тут, в цiй конурi! I тому ти не могла вiдповiсти на мої почуття! Я не осуджую тебе!.. Але тепер! Тепер я прилечу з неба мiльйонером, я привезу тобi чудеснi алмази звiдти! I ми з тобою будемо жити так, щоб кожен крок був усипаний тiльки квiтами, щоб щастя супроводжувало нас завжди!

- Ти став поетом! - засмiялася Елiзабет. - Але, по-моєму, в тебе думки повернулися не в той бiк! Послухай, Гаррi! Хто тобi сказав, що я холодно ставилася до тебе?.. Просто ти був боязким, милий дурню! А твоїх алмазiв менi не потрiбно, чуєш?.. Я навiть боюсь чогось!..

- Чого, Елi? - нiжно запитав Гаррi.

- Не знаю!.. Менi не хочеться, щоб ти летiв... Я знаю, що ми з тобою i без цього побудували б хорошу сiм'ю! Я давно вирiшила...

- Елi! - крикнув в захопленнi Гаррi. - Бiсова дiвчинка! Чому ж ти менi не говорила?

- Вирiшила трохи помучити тебе! - лукаво блиснула очима Елiзабет. - I все ж таки я прошу тебе - не треба твоїх мiльйонiв!.. Може, ти не поїдеш! Ми краще поїдемо в нашу весiльну подорож!..

- Нi, Елi! - пристрасно зашепотiв Гаррi, виключаючи свiтло i пригортаючи Елiзабет. - Нi. моя радiсть, я хочу одягнути тебе, як королеву, я хочу, щоб красивiшої вiд тебе не було в Сан-Францiско... нi! в цiлому цвiтi... Менi обридло нужденне життя! Нарештi, ти знаєш, що, хто хоче жити, той мусить боротися!.. Будь-якими засобами!..

Елiзабет щось хотiла заперечити, та хмiль кохання - молодого i непереможного - ударив до голови i змiшав всi думки в радiсному вихорi великого таїнства першої любовi...

...Другого дня Гаррi i Елiзабет в прозорому авто о першiй годинi дня в'їхали на територiю порту космiчних ракет. Гаррi вийшов з машини, Елiзабет за ним.

Дiвчина тут ще не дула i бачила все лише на картинках. Вона зацiкавлено оглядалася навкруги.

На неосяжнiй площi, яка простягалася на десятки кiлометрiв за мiсто, стояли рядами десятки гiгантських ракет, подiбних до снарядiв, поставлених сторч. Видовище справдi було грандiозне.