- Ну, як там у вас? - благодушно спитав батько. - Що завтра вивчатимете?

- Уроки мужностi.

- А, - пригадуючи, кивнув головою солдат А, - i в нас колись такi були. Першого ступеня?

- Чому першого? - трохи образився син. - Перший ступiнь був у нас ще пiвроку тому. Це птахiв треба було вбивати. Сiмома способами, якi показували офiцери-наставники, а два треба було придумати самим.

- Ну i?..

- Звичайно, придумав. I не два, а цiлих чотири, - згорда пiдвiв голову солдат В.

Отак, дружньо розмовляючи, вони неквапом йшли затишною вулицею, i батько з радiстю дедалi бiльше впевнювався, що його хлопчик росте справжнiм солдатом.

...А Створiння все росло. Спочатку воно харчувалося органiчними речовинами грунту, потiм, трохи змiцнiвши, налякало кiшку, яка пробiгала мимо.

Минуло два мiсяцi. Створiння виросло й за розмiрами не поступалося танку. Величезний чорний мiшок поглинав дедалi бiльше харчу i рiс неймовiрно швидко. I ось одного разу ввечерi...

...I ось одного разу ввечерi середнiй офiцер дому-казарми прибув на шикування. Вiн вiдразу ж помiтив, що старший солдат, який пiдбiг до нього з рапортом, чимось схвильований.

- Пане середнiй офiцер! За час вашої вiдсутностi... - сказав вiн i замовк.

- Не тягнiть! Доповiдайте коротко i ясно!

- Слухаюсь! - виструнчився старший солдат. - Рядовий 21/02 АК Гарп...

- Ага! - зловтiшно посмiхнувся середнiй офiцер. - Я так i знав! Знову цей ледар 21/02 АК Гарп не вичистив як слiд ?удзики на мундирi!

I вiн, демонстративно викинувши вперед руку з витягнутим вказiвним пальцем, повернувся до правого флангу строю i... на мить онiмiв. 21/02 АК Гарпа на мiсцi не було. "Може, хворий? Чи помер раптово?" промайнуло в головi. Але вiн тут-таки вiдкинув це припущення. Про такi речi казармений лiкар мав би повiдомити задовго до шикування.