Дали б мені помічника, хоча б такого, як ти, Миколо, або ось Сашко, ото була б житуха! Натомнвся, ліг

відпочивати, а помічник тебе підміняє...

— Таке скажеш! — усміхнувся Микола.— Тоді, по-твоєму, і учням треба помічників? Не захотів іти до

школи — посилай свого помічника.

— От дурний! Так учні ж нетрудовий елемент..

— Як це нетрудовий? А уроки хто вчить? Хто на ділянках, у столярнії! майстерні працює?.. І школа

наша називається «загальноосвітня трудова ».

— А ще дома скільки роботи, — підказав Сашко.

— Сашко на ставку інколи підміняє батька. Я теж майже щодня допомагаю мамі в огородній бригаді. Це

тільки ви прив'язали Олега до своїх помідорів та огірків.

Сергій нічого не відповів. Саме в цей час під'їхали до величезної скирти свіжої пшеничної соломи, і він,

поглянувши на неї, голосно позіхнув.

«Зараз буде просити, щоб поїхали на станцію без нього»,— подумав Микола.

Так і вийшло.

— Слухайте, хлопці,— почухав потилицю Сергій, аж кепочка сповзла йому на очі,— може, ви самі здасте

груші, а я трохи того... подрімаю? Загулявся вчора, спати хочеться.

— Чого ж, можемо й самі,— погодився одразу Микола.

Зупинили коня, Сергій зліз із воза.

— Ви ж дивіться, квитанцію не забудьте взяти, як здасте,— наставляв хлопців.— Тут вісімнадцять

ящиків і в кожному по двадцять кілограмів. Всього... Ану, математики, скільки всього буде?

— Триста шістдесят,— перший вирахував Сашко.

— Правильно. Та з гори тихенько з'їжджайте, бо перекинетесь. Назад їхатимете, свисніть.

— Добре.

Сергій знову гучно позіхнув і, не оглядаючись, посунув до скирта, в якій уже раніше облипав собі

для спання невелику, але зручну «печеру».

Миколі і Сашкові вже доводилося бувати на заготівельному пункті «Плодоовоч», що біля залізничної