їх до Сергія за помічників?

Та сталося несподіване.

Після вчорашньої пригоди бригадир зняв Сергія з їздового.

— Іди, голубе, на конюшню, стайні чиститимеш,— сказав йому.— Добрі вила й шуп — ото

найкращі твої помічники! А ще там буде кому дрімоту розгонити. Конюх дід Михайло добре вміє це робити.

То як, згода?

Сергій аж скривився. Не дуже, видно, припала до вподоби ота нова робота, але що вдієш — доведеться

підкоритися.

— Де тільки знайти тобі заміну? — сушив собі голову дядько Василь, оглядаючи колгоспни ків, які

прийшли до нього по наряд.— Всі при ділі...

Микола з Сашком до цього старалися не потрапити на очі бригадирові,— хтозна, як іще воно там буде...

Тепер же й зовсім поховалися за спинами в дорослих. Гадали, як побачить він, то і їм дасть прочухана за

обман...

— Були в мене на приміті одні хлопці,— вів далі своє дядько Василь.— Раніше так просилися на цю

роботу, а як сказав учора, щоб прийшли на бригаду, бач, і не з'явились. Мабуть, передумали,

Микола і Сашко переглянулися, почали пробиратися наперед.

— Хто ж це такі? — зацікавилися колгоспники.— Часом не Микола з Сашком?

— А то ж хто,— відповів бригадир.— Не раз

уже їздили на станцію. Кращих їздових годі мені й шукати.

— Та ось вони! — випхнули з натовпу хлопців.

— Ти дивись, а я клопочуся! — удавано здивувався дядько Василь, і Микола з Сашком зрозуміли, що він

прикидавсь, насправді уже давно їх помітив.— Ач, як за літо виросли! А чуби, чуби які повикохували! —

7

придивлявся, наче вперше бачив хлопців.— Го-го, тепер коні слухатимуться вас!.. Запрягайте Буланого і

до роботи. Ну, чого стоїте? Біжіть мерщій, поки не передумав!..

Розділ третій МИКОЛИНІ ВИНАХОДИ