школі напевно цього не знають. Зверніться до вчителів, нехай їх приструнчать.
— А-а, дуже те поможе! — сердито відповів сторож, і хлопці добре уявили собі, як він при цьому
зморщив свого гульчастого носа.—■ Тепер таке лобуряччя росте, що їх чортом не залякаєш!
Миколі кортіло поглянути, з ким розмовляє Шморгун, але визирнути з канавки боявся — ще помітять.
Коли ж голоси вмовкли, зважився. Обережно висунув голову, та одразу й сховав.
Просто на них ішла якась незнайома дівчина в білому светрі, синіх вузеньких джинсах, з чемоданчиком у
руці. Чи не вона ото сиділа з Сергієм на возі?
Думали, пройде мимо, аж ні — зупинилася біля їхньої схованки.
— Вставайте, садівник уже пішов,— скалила.
74
Микола, притримуючи однією рукою пазуху з яблуками, підвійся і буркнув до дівчини:
— То не садівник, а сторож.
Слідом за Миколою з канавки виплигнув Кудлай і, недовірливо позираючи на незнайомку, притиснувся до
його ніг.
— Ну й собака! — здивовано промовила дівчина.— Такого ще ніколи не бачила. Як вівця. Обстрижіть,
йому жарко в тім кожусі.
— Не жарко,— відказав Микола.
Сашко вставав повільно — спочатку сперся на одне коліно, потім на друге, аж тоді випростався на весь
зріст. Повагом витер рукавом піт, прискалив око й задивився на дівчину, схиливши набік голову, як це роблять
зовсім малі діти. Сорочка на животі в нього віддималася од яблук, сам кругленький, низенький, точнісінько як
пташеня-пуцьвірінок. Микола, навпаки, гінкий, довгоногий і довгорукий.
— Ой які ж бо ви кумедні! — весело розсміялася незнайомка.— Як Дон-Кіхот і Санчо Панса.. Читали про
них?
Микола відразу спохмурнів.
— Не читали й читати не хочемо,— відповів грубо.
— Та ти не сердься,— ласкаво до нього дівчина.— То є така книга іспанського письменника Сервантеса.