— Не бійся, аби тебе не піймав.

— Мене йому й ловити не треба, я не краду. «Ох і причепа!» — сердився Микола. Сама три

вершки од горшка, хіба що чемоданчик узяла, штани на себе натягнула, щоб дорослішою видаватися, а

говорить з ними, як з першокласниками,— «буде непереливки... знатимете».

Догриз яблуко, дістав з кишені сигарети «Прима». Вирішив закурити, щоб вона не думала, ніби вони з

Сашком ще малюки.

— То ти вже й куриш? — здивувалася дівчина, коли він узяв у зуби сигарету.

— А чого ж мені не курити?

— Я думала — школярам не можна...

— Чого це не можна?

— Хіба батьки і вчителі не забороняють?

— Ну й що з того? Нехай забороняють собі на здоров'ячко!

— У нас була така класна керівниця,—встряв у розмову Сашко,— що й чхати на уроці заборо няла. Ніби

навмисне це робимо. Так і хочеться все чинити наперекір. Я терплю, і всі терплять, а Микола візьме та й

спересердя їй стола часником натре або кота в клас принесе...

— Дотепно, дуже дотепно...— чи то осудливо, чи то схвально мовила незнайомка.

— Пхе, я ще й не таке видумував,— гордовито сказав Микола.

— І вчителька не догадується, чиї то витівки?

— Може, й догадується, але ж не доведе, хто це робить. У нас клас дружний, не викажуть! Хоча

Ольга Шинкаренко може й виказати. Думаєш, класна керівниця не боїться нас? Тільки пожаліється

директорові або мамі, я таку вже їй штуковину підлаштую, що ого-го... Пам'ятаєш, Сашко, як Олегового

кожуха вивернув і поклав під дверима?

Сашко згадав, почав реготати.

3

— Ну, а куриш навіщо? Це ж для здоров'я шкідливо.

— То шмаркачам шкідливо, а нам можна.

— Кому це «нам»?

— Та шостакам.