— Ви шостий скінчили?

— Ні, перейшли... Сашко, бери,— простягнув Микола пачку з сигаретами.

— Хай пізніше, я ще яблук не наївся,— сказав Сашко і знову поліз за пазуху, звідки йому просто в ніс било

запашним яблучним духом.

Микола черкнув сірника. Було зовсім тихо, він же затулив вогник долонями, як це роблять курці вітряної

погоди.

Припалив сигарету й зопалу так. затягнувся, що аж сльози на очах виступили. Відвернувся, щоб

дівчина не побачила,— начебто дивився на Кудлая, який погнався за горобцями. Вона ж помітила, сміється:

— Ти й курити ще не вмієш. Кинув би оту гидоту.

Таке Миколу зло взяло! І яке їй діло до всього? Подумаєш — глузує!..

Цвіркнув на дорогу крізь зуби, прискорив ходу, щоб позбутися такої причепи.

Сашко також пішов швидше.

І вона від них не відставала.

Коли попереду завиднілося в долині село, дівчина почала розпитувати, де в них сільрада, клуб, школа...

Микола мовчав, Сашко їй усе показував і розказував.

— Ти до кого приїхала? — і собі поцікавився.

— Та це я...—і не відповіла.—Гарне село у вас. 1 річка є,— мовила.

— А навесні, як сади цвітуть, іще гарніше,— відказав Сашко: так завжди говорили дорослі, коли хтось

із чужих милувався їхнім селом.

Біля перших дворів дівчина з ними чемно попрощалася й рушила далі. Хлопці городами подалися додому.

Розділ другий ПОЇЗДКА НА СТАНЦІЮ

Тільки вгледіли Шморгуна Сергія, одразу звернули з дороги. Таке висе прилипало — почне теревенити,

глузувати: або таблицю множення питать, або картузи на лоба натягувати, або по голові «гладити» проти чуба...

Хоча вони з собакою, а він остерігається Кудлая, при ньому рукам волі не дає, лише базікає.

Але Сергій теж звернув убік, загукав:

— Чого, дурні, тікаєте? Не бійтеся! Діло є.

— Ми не тікаємо. Просто йдемо собі,— відповів непривітно Микола.